Боротьба за виживання,історія незалежності🇺🇦🇺🇦🇺🇦

Всім привіт,і зі святом нас!

Майже вся інформація дальше,це з  доступних джерел в інтернеті,просто хотів нагадати нашу з вами історію,про війну яка йде на нашій землі,про бажання нашого народу бути вільним,і про боротьбу яка ведеться вже дуже давно,і як же ж було б добре якби  вона чим скоріш закінчилась нашою перемогою,мирною й процвітаючою Україною для нас,і наших нащадків!

Зазвичай становлення незалежності України розглядають з початку ХХ століття й проголошення Української Народної Республіки,але копнемо троха глибше!

З припиненням існування Галицько-Волинської держави у середині XIV століття, території сучасної України опинилися повністю розділеними між Золотою Ордою, Королівством Польським та Великим Князівством Литовським, а згодом й між Річчю Посполитою та московією.

• Козаччина!

Форми визвольної боротьби українського народу в період Козаччини набували різної форми: від втечі від феодалів до збройних повстань.

Українські селяни масово втікали від панів на східні та південно-східні землі України, де засновували нові поселення – слободи, й невеликі укріплені містечка – січі. Такі селяни називали себе козаками (з тюркської – "вільна людина").

За порогами Дніпра, на острові Хортиця, козаки заснували Запорізьку Січ, яка стала тогочасним центром визвольної боротьби українського народу за національну незалежність.

Відмовляючись визнати авторитет будь-якого правителя, запорожці здійснювали самоврядування згідно з тими звичаями та традиціями, що формувалися протягом поколінь. Усі мали рівні права й могли брати участь у досить бурхливих радах.

Згодом Сейм оголосив козаків злочинцями, але вже невдовзі змушений був звертатись по допомогу боєздатного й дешевого війська у війнах проти Швеції, московського царства та з турками.

• Хмельниччина!

Під час постійних селянських повстань та конфронтацій козаків із польською шляхтою протистояння між українським народом та Річчю Посполитою, яка все більше обмежувала його в правах, особливо на релігійному ґрунті, посилилося.

Богдан Хмельницький, після нападу на його село Суботів у 1647 році, втік із синами на Запорізьку Січ й підняв масштабне повстання. Залучившись підтримкою кримського хана, Хмельницький із запорожцями впродовж 1648 року здобув ряд перемог у масштабних битвах зі шляхтою під Жовтими Водами, Корсунем та Пилявцями.

Спершу Хмельницький боровся за автономію українського народу, але зі зміною короля бажав повністю звільнити українські території з-під контролю Речі Посполитою "

Хмельницькому вдалось ненадовго вибороти автономію для Гетьманщини, проте, після битви під Берестечком, через зраду татар, автономію фактично було втрачено.Він не зупинявся й звернувся за допомогою до московської держави. 11 жовтня на прохання Богдана Хмельницького Земський собор московитів ухвалив прийняти Військо Запорозьке "з городами їх і землями під государя високу руку”.

За результатами Переяславської ради від 8 січня 1654 року частина запорожців присягла на вірність московському царю Олексію Михайловичу. Взамін московити дозволяли Гетьманщині самостійну зовнішню політику та зобов’язувалися піти війною на Річ Посполиту, а на кордонах козацької держави мали виставлятись московські залоги.

• Руїна!

Після смерті Богдана Хмельницького у 1657 році в історії України розпочався тридцятирічний період відомий під назвою “Руїна". Він характеризувався розпадом держави, міжусобицями, поділом території по Дніпру між Річчю Посполитою та Московською державою та іноземною інтервенцією.

Під час цього періоду український народ не припиняв боротьби за незалежність та самоідентифікацію, але обіцяну автономію українцям не надавали ні московити, ні поляки, а шлях до самовизначення розбився об стіну міжусобиць та розділом козацького керівництва. Результатом цього став поділ козацької України на Лівобережну та Правобережну.

Саме у цей період відбувалося активне сприйняття українців окремим народом на Лівобережній Україні, підконтрольній московії. Росіяни всяко намагалися асимілювати жителів українських територій, але жителі берегів Дніпра все глибше усвідомлювали себе окремою спільністю зі своєю власною історією, культурою, мовою та традиціями.

"Руїна" закінчилась 1687 року, коли гетьманом Лівобережної України став Іван Мазепа. Йому на деякий час вдалось об’єднати українські землі та розділене козацтво, проте, у вирішальній битві Великої Північної війни під Полтавою 1709 року шведсько-козацьке військо програло московсько-малоросійському. Після цього московити отримали цілковитий контроль над Лівобережною Україною, селян з правого берега Дніпра силоміць переселяли на лівий, а всі правобережні полки було ліквідовано, більшість осель зруйновано. 

Згідно з Прутським миром та Адріанопольською угодою московська держава відмовлялась від претензій на Правобережну Україну, визнавала турецьку юрисдикцію над Запоріжжям.

• Боротьба за самовизначення у складі Російської імперії

Після смерті наступника Мазепи Івана Скоропадського у 1722 році Гетьманщина ще отримувала відносну автономію під контролем московитів, але з приходом на престол російської імператриці катерини ІІ замість гетьманату було створено Другу Малоросійську колегію, відбулась уніфікація державної системи із загальноросійською, було введено панщину та закріпачено селян. Політика щодо українських земель була орієнтована на зросійщення. Запорізьку Січ зруйновано за наказом імператриці 1775 року.

На початок ХІХ століття, після приєднання Кримського ханства, трьох поділів Речі Посполитої та ряду російсько-турецьких війн більшість земель сучасної України опинилась у складі російської імперії.

Українці не припиняли боротися за свою незалежність впродовж першої половини ХІХ століття. Так, 1817 року козаки Буського війська виступили проти переведення їх на військові поселення, через два роки спалахнуло Чугуївське повстання проти нелюдських умов життя, впродовж 1813-1835 років вирувало гайдамацьке повстання Устима Кармалюка.

• Національне відродження

Одним з найважливіших періодів формування української нації та державності є початок ХХ століття, зокрема 1917-1920 роки. 

Завдяки урбанізації, просвітництву й збільшення кола освічених українців на території України стають популярнішими ідеї демократії, прав людини та самобутності націй.

У цей час Україна на тлі революції в російській імперії, хоч і ненадовго, але вперше стала повноцінною незалежною державою. 22 січня 1918 року IV Універсал Української Центральної Ради проголосив незалежність Української Народної Республіки, яку було створено в листопаді 1917 року.

1918 року було затверджено національний герб, гімн, державний прапор. Українська Народна Республіка мала власну територію, військо, грошову систему, органи влади, церкву й дипломатичні відносини з іншими державами.

Рівно через рік після проголошення четвертого Універсалу було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки. Ця подія об’єднала Україну й стала датою відліку сучасної соборної Української держави.

Під час Української революції 1917–1921 років українцям вдалося відновити державу, яка кілька разів змінювала назву і форму: Українська Народна Республіка (1917–1918), Українська Держава (Гетьманат за правління Павла Скоропадського, 1918), знову Українська Народна Республіка (доба Директорії, 1918–1921), Західноукраїнська Народна Республіка (1918–1919).

Через відсутність єдності в поглядах лідерів відродженої Української держави тиск більшовиків з одного боку та Польщі, Румунії й Чехословаччини з іншого, знову розділили Україну.

• Радянська Україна

Запал, який дала українцям коротка доба незалежності, не змогли загасити навіть роки тоталітарного режиму в складі срср.

Більшовики були змушені рахуватися з українським бажанням до самовизначеності й протягом 1920-х років проводили політику українізації, наслідком якої став підйом національної культури, часткове залучення українців до керівних органів. Комуністична влада була змушена поступитися українському національному рухові й піти на створення УСРР (Української Соціалістичної Радянської Республіки), яка мала свої території, органи влади й символіку, але не мала суверенітету.

В міру того як тоталітарна радянська влада намагалася притиснути бажання українців до самовизначення, наростав рух спротиву, який розвивався у формі збройної боротьби впродовж 1920-1950-х років, а також як ненасильницька та дисидентська боротьба впродовж 1960-1980-х років.

У кінці 1980-х рух до здобуття української державності разом із національно-демократичними революціями у Східній Європі відіграв важливу роль у падінні комуністичних режимів, а в Україні призвів до відновлення незалежності.

• Народження вільної України

16 липня 1990 року під тиском опозиції та масових продемократичних вуличних демонстрацій Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Це стало можливим на тлі економічного занепаду радянського Союзу, а також завдяки політиці "гласності" та "перестройки", які давали можливість українцям висловлювати думки щодо самобутності своєї нації.

24 серпня 1991 року на позачерговому засіданні Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, зазначивши у ньому, що продовжується тисячолітня традиція державотворення в Україні. Остаточне затвердження незалежності України відбулось 1 грудня 1991 року, коли на Всеукраїнському референдумі 90% громадян проголосували за життя в незалежній державі й затвердили суверенність України як безповоротний історичний факт. Через 31 рік з Дня проголошення Незалежності, Україна змушена захищати своє право на існування від російських загарбників, але оглядаючись на історичні події, можна бути переконаним, що завдяки теперішній єдності наших громадян, суверенітет, свобода та соборність України ніколи не будуть зламані ворогом.

А тепер трохи про майбутнє!

ЯКИМ УКРАЇНЦІ БАЧАТЬ МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ ЧЕРЕЗ 10 РОКІВ

Упродовж 21-23 жовтня 2022 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів власне всеукраїнське опитування громадської думки «Омнібус». Методом телефонних інтерв’ю з використанням комп’ютера (computer–assistedtelephoneinterviews, CATI) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів (з випадковою генерацією телефонних номерів та подальшим статистичним зважуванням) опитано 1000 респондентів, що мешкають у всіх регіонах України (крім АР Крим). Опитування проводилося з дорослими (у віці 18 років і старше) громадянами України, які на момент опитування проживали на території України (у межах, які контролювалися владою України до 24 лютого 2022 року). До вибірки не включалися жителі територій, які тимчасово не контролювалися владою України до 24 лютого 2022 року (АР Крим, м. Севастополь, окремі райони Донецької та Луганської областей), а також опитування не проводилося з громадянами, які виїхали закордон після 24 лютого 2022 року.

Майбутнє України через 10 років – «процвітаючий член ЄС» чи «руїна»

Респондентам під час інтерв’ю пропонувалося обрати, з яким із двох сценаріїв майбутнього України – оптимістичним чи песимістичним – вони згодні в більшій мірі. Як можна бачити на графіку 1, 88% українців вважають, що через 10 років Україна буде процвітаючою країною у складі ЄС. При цьому серед них 63% повністю поділяють такий погляд, а скоріше погоджуються – 26%.

Натомість лише 5% респондентів мають песимістичні очікування, що через 10 років Україна буде спустошеною країною з відтоком людей.

Як бачимо,люди вірять у те що майбутнє у нас має бути хорошим і процвітаючим(я теж),але не потрібно забувати якою ціною це може нам датись,і скільки крові було і буде ще пролито,щоб у майбутньому ми,наші діти,і їх діти жили у мирі і злагоді!

Всім мирного неба,дякую!