Фанат пройдений. Можна жити далі

Вітаю!

Мої шанувальниці розірвали мені приват із питанням: «Полісся, чому ти не звітуєш про такий важливий етап у твоєму житті?» Що ж, вибачайте — пояснюю.

    Минулого тижня я таки пройшов Фанат. 

Тобто виграв нарешті хомку — після багатьох спроб. Двічі був другим, іноді діставався фіналки, і ось — ВОНО! Я вважаю, цілком заслужено. Ну скільки вже можна…

Сама гра вже стерлась із пам'яті, та й я не фанат скрінити роздачі. Вважаю: або все по підручнику — тоді й так ясно, що там сталося, або якась дичина — і нащо голову людям морочити. Здається, все йшло рівненько, без багнюки. Як завжди — тягнувся десь у хвості, дожив до фіналки, туди-сюди — і вже в грошах. Памʼятаю тільки, що на фіналку вийшов із якимось лонг-шорт стеком, коли в чіплідерів було разів у 3-4 більше, але якось поборолось.

Трохи про життя. До мене приїхала сімʼя з-за кордону, і я якось влучно взяв під це відпустку. Це, мабуть, найбільший сюрприз — бо армія, блін. Тут навіть генератор випадкових чисел у покер-румах виглядає передбачуванішим. Минулого четверга ми сходили в спа-комплекс. Доки діти з дружиною плескались у басейнах і джакузі з підігрівом просто неба — я пітнів у всіх типах саун. Вгадайте, хто простудився… Так що хомку я грав, намотуючи соплі на кулак і страждаючи від страшної температури 36,8 (жінкам не поясниш).

Сьогодні проводжав своїх дівчат на потяг. О 20:20, під "Гей, соколи" (я вже її ненавиджу — завжди прощання під неї), вони поїхали на Захід, а я побіг у метро. На ескалаторі підʼєднався до ЛЕГЕНДАРНОЇ хомки. А їхати мені було дві години — в сторону поліських боліт, де мобільний звʼязок зникає, особливо з цим чортовим Київстаром. План був мінімальний — пересидіти афк, а максимум — вирвати очко в легенд для лідерборду. Що, в принципі, й вийшло. Досидів до фіналки і навіть більше. В останній роздачі заколив з другою парою, розуміючи, що це все та і попереду гарантовано 10-15 хвилин без звʼязку. То краще вже самому піти, ніж висіти афк. Зрештою — шосте місце. Хомки для мене — це поки єдиний покер у житті. Ні часу, ні особливого бажання на щось інше.

Хіба що Balatro. Це десь поруч. У звичайні армійські дні приходжу додому — граю одну партію. Другу вже не починаю, бо не хочу перелаштовуватись під нові джокери. Кілька вдалих забігів записав на відео для ютубу. Перший ролик два тижні редагував — просто вирізав паузи. В результаті — 10 переглядів. Чудовий успіх.

До нових зустрічей — коли будуть новини.