Клуб анонімних покерістів. Самолікування.

Ведучий: Дякуємо всім за ваші історії, в нас залишилося ще трохи часу, може хтось ще має що розповісти? Олександр, ви приходите сюди вже довгий час, уважно слухаєте, може Ви маєте що розповісти? Ми із задоволенням вислухаємо Вас. Пам'ятайте ми тут щоб допомогти один одному... Проходьте, не соромтесь, може сьогодні той самий день...

Я, чесно кажучи, ніколи не намагався бути у центрі уваги. Хоча і не ховався. Але напевно він правий, треба висловитись, мене це бентежить, а це означає що це заважає рухатись далі...

Доброго дня мене звати Олександр і я граю у покер...

- Привіт, вітаємо...

Вони хлопають, а я відчуваю себе трохи збитим з пантелику... Покерист - звучить як вирок, раніше у нас біда у родині у нас син репер, тепер гравець у покер...

Але мені треба зруйнувати себе повністю, щоб фенікс воскрес...

Мене вже десь пів року бентежить одна ігрова сесія, не знаю чому, але напевно це трохи мене добряче вдарило... Я поступово підведу до той роздачі що не дає мені спокою... Хоча мені здається, що то простий ігровий момент, і мені не пощастило, але я чомусь запам'ятав її дуже добре. Це було минулого літа, коли я намагався перейти з NL 25-50 на NL100-200. 

Я взяв собі за правило, ще задовго до цього, "не грати на свої" і це напевно те що не дає мені опустити руки... Тобто все що було зіграно, було зроблено з нуля. Ігрова сесія на перших 2000 рук виглядає добре... Далі спалах...

Я відчуваю себе на вершині, графіки підіймаються вгору, головне результат. На цих лімітах я відчув цей адреналін що мені здавалося я з роками втратив. Мої емоції зазвичай це: "о нормуль, файно", "друже, а шо ти кол натиснув взагалі" або "Сашко, зупинись, ти позаду, викидай і йдемо далі".

Я завжди намагався забувати переїзди, невдалі роздачі щоб усе це не було тягарем... 

Спалах і ось це вже не я... Одна помилка префлоп відразу можна побачити що далі я уже потрапив в пастку і виходу звідси немає... Починається самознищення...

Завжди відпускаю з легкістю, це не було моїм, я це награв, я це програв. Це не вдарило по мені, по родині, тож це просто було не моє... Прикро...але... Забуваємо... Ця сесія із швидкого підйому і швидкого падіння повернули мене у реальність...

Я чую багато історій, є певне коло гравців з ким я завжди на зв'язку, але я ніколи не розказував що є певні шрами, які я і досі пам'ятаю... Дякую...

Ведучий: Це все?

Так, вважаю що так, я добре розумію коли роблю правильні дії, а коли не правильні. Але іноді важко зупинитись. Кажуть, що перший крок у вирішенні проблеми, це розуміння того що проблема існує... Я все чудово розумію... Граємо відповідально)

Я попрацюю над собою, повернусь і буду трохи краще ніж вчора