«Моє БЗВП: між чорним гумором і жорсткою реальністю» (#фоточки та балачки)

Вітання покерній громаді!

Коли мене мобілізували, то я пообіцяв тримати вас у курсі своїх армійських справ. Тож сьогоднішній мій блог буде саме на цю, обіцяну мною, тематику. Мова у ньому піде про БЗВП.

«Сон, сирени та крики у темряві»

Безсумнівно, найкращим періодом для солдата-початківця є ніч, оскільки саме в цей період доби він має право на повноцінний відпочинок. Проте з цим періодично виникали труднощі.

Інколи, у зв’язку з повітряною тривогою, ми змушені були «досипати» в максимально непристосованому для цього бліндажі.

Однак до такого перебігу подій я був більш-менш готовий. Здивувало мене інше — нічні крики.

Уявіть кубрик, у якому ночує 35 чоловік. Глибока ніч, навколо чути лише сопіння та різноголосе хропіння. І тут цю «ідилію» розрізає пронизливий крик, сповнений жаху та відчаю. Від несподіванки серце на мить завмирає, кров стигне в жилах, а волосся на тілі починає жити своїм, окремим життям.

Окрім кількох випадків із нічними криками, була ще й інша нічна «пригода» — падіння з другого ярусу. На власні очі я цей політ не бачив, але добре його чув. Наш Ікар обійшовся легким переляком та кількаденним відпочинком у лазареті, оскільки наступного дня мав тиск 80 на 60.

Як стане зрозуміло з моєї подальшої розповіді — це далеко не найгірший перебіг подій із можливих на БЗВП.

«Доброго ранку, вас вітає гестапо»

Напевно, найбільш дратівливим фактором під час мого проходження БЗВП була армійська дисципліна. Проявлялася вона по-різному — від шикування та походу в їдальню стройовим кроком до ранкової перевірки рівня побритості, коли навіть мінімальна щетина вважалася провинністю.

Найцікавіше в цьому процесі було те, що ця перевірка здійснювалась за допомогою ліхтарика, щоб мати змогу якнайкраще бачити наші погано вибриті «харі».

Ця процедура нагадувала мені «методи гестапо», тому під час неї інколи виникало бажання викрикнути щось німецькою або увімкнути відповідну музику, але на цю авантюру я так і не наважився.

«Жахи нашого дурдом-містечка»

Переходимо до курйозно-незбагненного. Подія, що трапилась напередодні Нового року, сколихнула та шокувала всіх, бо пояснити її природу й логіку користуючись здоровим глуздом виявилось неможливо.

Якщо коротко (бо інакше тут і не розкажеш), хтось насрав у душовій.

Навіщо? Чому не в туалеті, що знаходився поруч? Яка мета цього таємничого послання, а також, що за інопланетна істота вчинила цей акт вандалізму — усі ці запитання, на жаль, залишились без відповіді.

«Від кумедного до трагічного»

Про це вже писали в пресі, тому ця інформація не є якоюсь секретною, але від цього вона не перестає бути шокуючою.

Під час навчання помирає чимало людей. Причини різні — від зупинки серця, через стрес та навантаження в уже немолодих чоловіків, до хвороб у зимовий період, коли у великому колективі хворіють усі.

Місцевому медперсоналу важко самостійно впоратися з такою кількістю хворих, але й везти їх до лікарні він теж не хоче, оскільки звідти багато хто тікає в СЗЧ. Тож до лікарні потрапляє лише невеликий відсоток солдат у найтяжчому стані.

Як підсумок — за період мого навчання померло близько п’яти чоловік. Але у нас в цілому було небагато «студентів». В більших центрах цифри значно страшніші — приблизно три смерті за добу цієї зими й приблизно сім смертей у якийсь із попередніх років.

Цю інформацію я отримав від працівника нашого центру, що був безпосереднім свідком цих подій.

«Трохи світла наприкінці цієї розповіді»

Не хотілося закінчувати свій блог на такій сумній ноті, але армія та війна і не є чимось позитивним.

Для контрасту та перемикання вашої уваги з тексту я додав трохи світлин, що були зроблені мною під час проходження БЗВП. На них є котики.

А ще я — живий, здоровий та більш-менш бадьорий. Намагатимусь залишатись таким і надалі.

 The End.