🐭Мишки🐭 та КульБабка!!!

    Я на днях розтрощив на емоціях мишку об стіл. Давно не мав такого виплеска енергії. І коли трохи відійшов, то подумав, а в чому вона винна. Мабуть тільки у тому , що вона в тебе у руці. Під час гри, для мене - це найбільший товариш. Бо саме вона виконує великий обсяг роботи, якщо ти тицяєш їй постійно по голові, а тицяєш тисячі разів кожного дня. А як щось не виходить, не заходить чи місклікнув, то завжди мишка винувата. Далеко ж ходити не треба. Або ти або вона. І пригадав випадок, що трапився , коли я був майже вдвічі молодший, ніж зараз.

    Далекий 1997 рік . Я тільки но закінчив свій перший ВНЗ і мене прямо з захисту дипломної роботи покликали на роботу, запропонувавши посаду інженера-технолога у новоствореному відділі з доволі цікавою абревіатурою назви, а саме ВО та ОВНВ. Це був турбінний завод, на той час з доволі розвиненою інфраструктурою, якщо порівнювати з іншими підприємствами. Ну представьте собі, що комп’ютер вдома - це була розкіш, як свого часу автомобіль. А на заводі вони були. Будь ласка, треба, користуйся.

     Я до того, комп’ютер у школі бачив, ще на магнітофонних касетах програми записували, та в університеті монітори , а процесор чи як воно, там називалося, унизу в підвалі, один загальний на всіх.

     А на заводі мені виділили комп 386/40 МГц з оперативною пам'яттю 8МБ та оською Windows 3.1. і на додаток принтер. Життя вдалося. А головне, окрім клави, була МИШКА.

    Я, наприклад, пам'ятаю першу мишку яку тримав у руках. Вона була сіра з хвостиком і на додаток з кулькою на животику. Ту кульку періодично треба було чистити, бо як наїсться вона усякому мотлоху, то і працювати не хоче. Мишку цю я беріг і доглядав за нею, як діти свого часу за “Тамагочі”. Вона дійсно була наче жива. Бо бігала по килимку або прямо по столі, а втекти не могла, одним словом ручна.

     На роботі я писав, чи правильно казати розробляв технологічні процеси виготовлення деталей. І якось подумав, чого руки натруджувати, ледачий аж занадто був. То ч почав першим все це на компі робити, навіть ескізи креслити. І мишка дійсно помічник був найперший - куди збігати, щось принести, кудись залізти, все дістане і витягне. Багато ще чого ті мишки для нас робили.

     Гарні були часи, особливо після роботи, коли годинами затримувалися, щоб пограти. Бо не було особистого компа вдома, ні навіть комп'ютерних клубів, то використовували робочі для розваги. Можна було і гонки , головоломки, кросворди чи навіть у преф, чи кінга зіграти. Причому залишалися, як молоді так і чоловіки- сорокачі. Які ж вони були старі для нас двадцятирічних. Це тільки зараз, в п'ятдесят, я розумію, що вони були молоді сповнені оптимізму, рішучості і дійсно прагнули підкорити і перевернути всесвіт.

     І головне, що в кожного була своя мишка і кожен за нею доглядав по різному. Хтось чистив, змащував і навіть хвостика протирав, а у кінця дня у коробочку ховав. А хтось ставився, як до робочої конячки, кидав де завгодно. І паніка починалася тільки тоді, як мишка відмовлялась працювати. В одних вона по килимку бігала, аби чистою бути , в в інших просто по столу гарцювала, збираючи в себе увесь пил чи волосся. Так і жили ці мишки в одній кімнаті, ніколи майже не перетинаючись, тільки інколи одна одну могли підмінити.

     І ось одного дня я, та ще з п'яток таких оболтусів, сидимо перед моніками, та юзаємо ту мишу по повній, кожний своїми справами займається, хтось по роботі, хтось в ігри шпилить.

    Зала комп'ютерна на десятому поверсі, керівництво коли не коли загляне. А так до нас ніхто не приходив і ми ні до кого не ходили, хоча в кожного ще основне робоче місце було. Я на основному робочому місці не з'являвся, бо мій безпосередній керівник цим не переймався. Він грамотний, толерантний і прихильник впровадження всього нового. Вважаю, що мені дуже пощастило, що моїм першим керівником була ця людина, тому я і сам полюбляю, і як керівник дозволяв у роботі свободу дій. І назву відділу саме він запропонував - Відділ Освоєння та Організацій Виробництва Нових Виробів.

    Так ось, повернемося до мишок.

    Десь по обіді відчиняються двері у залу і просовується голова. Це бабуся з майже білим волоссям, що на голові неначе кулька.

    Дійсно бабка-кульбабка. І питає нас ця кульбабка:

    - Ну що онуки, в вас мишки бігають?

    Ми шоковані, оце кульбабка, про такі речі знає. Переглядаємося один з одним. Повертаємося до екранів і всі разом давай мишки юзати. І радісно хором з п'яток басів :

    - Бігають.

    Кульбабка радісно так:

    - Оце добре, не зря до вас підіймалася.

     І продовжує далі:

    - Почнемо! З Богом!

    Пройшлася по кутках, щось під носа бурмочачи, до нас не підійшла навіть. Оце, думаємо, обряд екзорцизму.

    Закінчила вона і до виходу. А коли вже двері майже зачинила, то так через плече каже:

    - Все відбігалися ваші мишки. Завтра зранку повикадаєте.

    Ми в шоці. Починаємо знову юзати, та ні, працюють мишки. Потім разом встаємо і в кутки. І починаємо іржати, як коні .

    У кутках зернятка лежать. На мишок чекають.

    Довго ми ту бабусю згадували, особливо як мишки за столами бігати переставали.

    Ось так зустрілись - початок ери віртуальної сучасності і кінець реальної дійсності.

    Тому дійсно емоції емоціями, а речі тут ні до чого. Тому надалі буду старатися утримуватися від подібних дій.

    Най дійсно, мишками кульбабки займаються.

Усім дякую за увагу!!!

З повагою! Chak Krym!