Одна емоція, але різні сторони стола☝️

Вітаю вас друзі🤝

Частенько читаю дописи про переїзди. Та й сам  іноді сльозу пускаю з цього приводу😁.

Ми часто жаліємося, як карти, які мали викинути ще префлоп, переїхали наші АА, чи на нещасливий рівер🥲. 

Отже, що таке переїзд в покері:

"Переїзд у покері – це ситуація, коли ймовірність вашого виграшу набагато більша за ймовірність програшу, але ви програєте" 

Коли нас переїзжають, то зазвичай виникають такі думки(нецензурні не писатиму😁, просто покажу👇):

-де він взяв тут кол, рейз чи олл-ін🤯

-ну як завжди🤷

- та я ж наче правильно все зробив🤔

Мозок відмовляється вірити в це. Виникає якась пустота і відчуття, що весь Всесвіт проти тебе🤷

Але є і інша сторона медалі. І хотілося б поговорити про зворотній бік цього явища: коли переїзжаємо ми🤪. 

Ця подія така рідкісна, що її треба занести до Червоної книги. А можливо так працює вибіркова пам'ять🤷

Але, коли доїзжає тобі-це чистий адреналін. Ще на флопі я був далеко позаду, терн подарував надію і ось він, той єдиний і такий очікуваний, потрібний рівер😛

І тут виникає відчуття сатисфакцїї: мені доля винна і ось вона віддає борг.

Іноді виникає легке відчуття вини, але дуже легке і не часто😁.

Деколи виникає оманливе відчуття всемогутності: мені поперло, зараз я розірву цю поляну🤔

Коли переїзжаємо ми і коли переїзжають нас- це дві різні і в той же час схожі емоції.

Різні тому, що  в першому випадку ти програєш там, де мав вигравати. У другому — ти отримуєш те, на що майже не розраховував.

Схожі тому, що  і там, і там відбувається одне й те саме: різка зміна очікування.

Як десь читав, що це одна емоція, але різні сторони стола☝️

Отакі, друзі, вийшли у мене роздуми на цю тему. 

Дякую за увагу🤝