Повернення Goldfisha в ... 7

Вітаю усіх, кому цікаві досліди між генетикою і азартом.

Сьогодні буде передостання історія з цього циклу (майже на 5 місяців закинув цей цикл).

Ось попередні, кому цікаво:

Повернення Goldfisha в ... 5

Повернення Goldfisha в ... 6

Уявимо собі просту картину!

Поля у колгоспі, які тягнуться на багато кілометрів і здаєтьтся, що їм нема межи.

І от посеред цього безмежного простору полів по дорозі  йде  підліток, якому на вигляд років дванадцять.

Іде він не один. Поруч іде старий кінь, якого запрягли у бричку з бочкою води.

Так, цей хлопчик - Водовіз і він працює. Розвозить воду робітникам, які працюють у  полі!!!

Підліток має ім'я - Митя!!!

Працюває він після школи. тому йому ставили не паличку у табелі, а півпалички або пів-трудодня.

Колгосп відносився до заможних, то робітники отримували навіть гроші. За місяць він заробляв грошима близько 12 карбованців і плюс у кінці року видавали зерно, масло, картоплю і інші овочі.

У цій історії дуже важливим є саме той факт, що платили гроші. З плином цієї історії ви зрозумієте чому.

Чому Митя працює. а не йде після школи робити уроки, чи гасати у футбол, чи просто не бере вудлища  і не біжить до річки?

І відповідь проста.

Бо дуже чисельна сім'я! Окрім двох батьків, працює і старший брат Миті, а інша малеча вдома порається по господарству та доглядає наймолодших. Це типічна українська сім'я тих часів, яка проживає у радянськом селі.

А чи є всеж-таки якісь улюблені справи чи ігри у Митька?

Звичайно є. Але вони починаються після роботи. І це не футбол, рибалка чи інші підліткові пустощі, хоча і на це він знаходить час..

На відміну від інших підлітків він грає ... в карти... на гроші. І грає він не зі своїми однолітками на копійчини, а з дядьками, як то кажуть по дорослому.

Мені так і не вдалося взнати, хто ж показав і навчив його грі у карти.

Коли я одного разу спитав про це у Миті, то він так глянув, що я зрозумів, що на горіхи дістанеться людині, яка розповіла мені про цю його  пристрасть. Через багато років, як давали на горіхи я навіть чув. Бо теж була подія з картами, у якій дійовою особою був вже я, і Митя про це дізнався, хоча від нього це спробували приховати. Таку лють у його голосі я більше не чув ніколи, хоча були сутички з інших приводів, але розмовляв набагато спокійніше.

Мені також невідома ні назва гри, ні правила, ні розмір ставок. Єдине. що відомо, що Митя грав постійно і доволі добре у свої дванадцять років. І не дивлячись на це, на його талан до гри, картярська сторінка його життя була доволі короткою. Про те, що він почав грати знав тільки його старший брат, від якого я і взнав більшість фактів цієї сторінки життя не байдужої мені людини.

Але це село.

Спочатку все йшло потихеньку, але через деякий час багато мужиків стало програвати усе і вже почали картоплю мішками тягти на гру. Азарт страшна штука. Митя купляв  у мужиків усе те за гроші тих же мужиків, що програли і перепродував баригам ту картуплю чи інші овочі, що теж приносило прибуток, а це вже стаття.

Але коли мужики все частіше стали  повертатися  додому з пустими карманами в день зарплатні, то все частіше у дружин почали виникати питання, а особливо коли чоловік тверезий і без грошей.

Так довго тривати не могло. Зрозуміло, що спочатку ніхто не виказував, хто їх роздягає до нитки. Та десь і соромно. що якийсь шмаркач обігрує. Але  невдовзі ім'я вспливло. Прийшли ті жінки усі разом до матері Митька, та розповіли, та ще розмалювали у всій красі.

І от одна з подій, яка перевертає все життя.

Уявімо собі стайню, у якій зібралося чимало чоловіків. Одні грають у карти, інші чекають своєї черги. Деякі стоять у стороні і чухають потилиці. бо вже пусті кармани. Стоїть галас на всю стайню, після кожного вскриття карт вибух емоцій від радості до повного розпачу. Уявили?

І раптом тиша!!!

Тільки за столом картярів чутно як сопуть гравці приймаючи непрості рішення.

І тихий голос;

- Митя, пішли додому!!!

Наступає повна тиша, тільки чутно, як всхрапують коні у своїх денниках.

Всі дивляться тільки на одну людину, на дванадцятирічного підлітка, за яким прийшла мати.

- Та пішла ти нах...

І знову тиша.  І як вирок:

- Нема в мене більше сина!!! 

.

.

.

І йшов Митя за матір'ю увесь шлях, як побите щеня і благав прощення і наколішки перед нею вставав.

А у відповідь тільки тиша.

І тільки вдома, перед родиною, коли пообіцяв роздати усе, що виграв і карт більше в житті до рук не 

брати, був прощений. Ось так закінчилась ця картарська історія.

Але Азарт, він то залишився!!! А як кажуть прихований Азарт, це навіть гірше за прояв Азарту.

Хотів написати більше про Митю, про те як склалася його подальша боротьба з Азартом. А потім вирішив, що достатньо ось саме цього фрагменту його життя. 

Наостанок скажу, що він більше ніколи не брав карт в руки. Таким я його запам'ятав, людину з характером і найбільшою силою волі, яку мені вдалося побачити до цього часу...