розумні думки переслідували його, але він був швидше

вітання читаючим,
на зміну попередньому лаконічному посту тут буде багато тексту.
поменше про покер і побільше про не покер.

але новий місяць. чистий лист. минуле в минулому, а значить можна спробувати шось змінити.

наприклад, в жовтні використовую фактично постійно таймбанки не суто для галочки.
і роблю те, шо і треба робити завжди: юзаю їх починаючи з префлопу оцінюючи і руку, і опів, і позиції за столом, хто попереду-хто позаду і шо там слід очікувати.

не таємниця, шо на багатьох гравців системне використання таймбанку діє гіпнотично. зайвий раз не будуть добирати і чекнуть. не так сильно топлять по газам проти тебе і т.і.
актуально це звісно не для всіх, а втім для частини гравців таки актуально. 

та і загалом більше думати і менше грати на автопілоті ще ніколи не було -ЕВ.

ще одне:
колись давно в блозі х-гравця прочитав короткий опис роздачі. шось на кшталт "колю префлопом великий 3бет з QJs, колю і кбет, і на бланковому тьорні в мене летить пуш, а я сиджу і думаю, якого х** взагалі опинився з цією рукою на цій дошці в такому роздутому банку"?

це на так довго залишилося в моїй пам'яті, бо ж це загалом дуже знайома ситуація, яка регулярно повторюється.
зрозуміло, шо таких роздач не уникнути, але питання в їхній кількості.
головна суть тут для мене, шо я не контролюю роздачу і повністю віддаю ініціативу.

відповідно менше лізу в сумнівні поти і більше зариваю перспективних рук ще на префлопі, коли мені зі старту не подобається активність опонентів.

це не значить, шо не роздуваю банки, не 3-4-бечу і не йду в АІ з префлопу. все це я роблю, але більш зважено.
так само, як і можу вступати в заруби (місцями такі, шо аж гай шумить).

тобто такий собі баланс тайтовості і агресивності виходить.

графік поки плюсовий, але дистанція ніяка.

для галочки закину одну роздачу:
знайомо таке самому. мало того, шо розматують без шансів, так ще і накидують при цьому жесть.

і оскільки награв небагато, то попишу про те, чим в основному займав свій час цей тиждень з моменту попереднього посту.

не планував буквоїдити. цей літературний мінімарафон стався випадково🤷
то справа настрою. мене буває пробиває на почитати, як от зараз, то я і читаю.
а буває, шо за місяць одну-дві книжки мучаю і так і не домучаю🤷
до цього кілька років привчав себе обов'язково приділяти хоча б 30 хв щодня на читання художки чи нонфікшн якого, але в 2026 забив.
як там радять, "слухай своє тіло". так от і я прислухаюся до себе.

андрій юрков // окопний дзен. польові нотатки у форматі стендапу by Lucky
практично нічого не читаю з книжок, які присвячені нашій війні. просто тому, шо вона у мене щоденно в підписках на ютубі, в тг-каналах, в розмовах з друзями і сім'єю. та і за вікном чутно сирени/збиття/прильоти.

але ці нотатки мені підігнав друг, який загалом не читає книжок. сказав, шо прочитав її за вечір.
і для мене це був сильний відгук, аби не відкладати книгу далеко на потім.

вийшло аналогічно: теж прочитав її за 3-4 години з перервами на перекури.

в цілому ж відгук винесений на обкладинку доволі вичерпний і мені особливо нема чого додати:

стефан цвейг // новели
не дуже то мій формат і віддаю перевагу більш об'ємним текстам (але і без перебору. цеглини на 500+ сторінок, то зазвичай автоскіп), але цвейг, то виключення.
не знаю, як цей дядько так вправно їх писав, але мені його коротка проза дуже залітає.
нарешті в цьому році українською з'явилося більше перекладів, а це автоматичне "шат ап енд тейк май мані".

оскільки це покерний форум, то виділив би "амок".
поняття зеленого не мав поки у цій же новелі не прочитав про пояснення, шо воно таке те амок.

у цього психічного стану дуже легко проводяться паралелі з покерним тільтом. можна сказати, шо то його кузен чи якийсь дальній родич.

автор точно не думав, шо знайдеться читач, принаймні психічно здоровий, який буде про те читати і посміхатися. але він таки знайшовся (я =).

дешилл гемметт // мальтійський сокіл
в американській культурі культова штука. не без допомоги голівуду і старого фільму з хемфрі богартом, але то нюанси.
минулого місяця вийшов укр.переклад.
сама книжка.. ну, в жанрі нуарного детективу "глибокий сон" чендлера чи "листоноша завжди дзвонить двічі" кейна мені сподобалися значно більше, але цей нуарчик я б не назвав поганим.

з перших же сторінок видно, шо написано це було в епоху, коли ніхто не переймався чиїмись почуттями-правами і каміння летіло у людину, яка вказувала на сексизм, а не навпаки:
крутий приватний детектив круто висловлюється, постійно курить, періодично випиває, зі всіма жінками спить (а з ким не спить, то тільки тому, шо не хоче), вправно роздає всім ляпаси (в т.ч. і жінкам з якими спить) і тумаки, посилає в дупу копів і при цьому встигає легко і невимушено розплутувати справу та заробити грошей.
живе найкраще життя, кртш.

детективна складова не надто важлива, бо тут в кожному розділі можна придовбатися до логіки героїв, їхній вчинків і загалом подій.
головне у творі - це крутий головний персонаж і шо всі його дії безапеляційно круті.

ерні пайл // англія у війні
це репортаж американського журналіста, який в 1940-41 перебував у лондоні і документував життя місцевих у ті важкі часи.

з перших сторінок автор звернувся до мене, як до читача з проханням закрити цю книжку і виставити її за символічні 100 грн на олх.

коли журналіст на серйозних щах таке пише після побаченого і пережитого з місцевими, то він або дурачок, або продався за бабки.

втім переглянувши бігло його біографію, думаю, пізніше він свою думку змінив, бо ж пропрацював воєнкором майже до кінця війни (загинув у квітні'45) і навряд би зміг отримати свою пулітцерівську премію і не загриміти в буцигарню, аби після вступу у 2 світову його батьківщини написав аналогічне тільки використовуючи замість "англія" "сша".
(нижче уривок з передмови, яку автор написав після повернення додому в 1941).

втім я продовжив читання і за пару десятків сторінок мене очікував розділ, де автор ходить серед пожеж і каже про красу палаючого лондона після бомбардування😁
починаю думати, шо у нього проблеми з головою.

цілком можливо і у мене, бо ж продовжив читати. 
з іншого боку: ну посвистує у людини трохи фляга в умовах постійних бомбардувань, чи нам не розуміти?

але намагатимуся бути об'єктивним: неоднозначні замітки тут займають буквально кілька сторінок тексту, на відміну від тих, де багато українців будуть проводити аналогії або ж і просто впізнають себе. 

"нехай переможе найкращий" зрозуміти мені ніколи не вдасться, а загалом ця книга цікава "капсула часу", яка на конкретних прикладах показує українському читачу, шо людська поведінка під час війни, хай і майже через 100 років, подібна чи аналогічна.

люди так само продовжують жити життя: впадати у розпач і жалітися, бажати скорішого закінчення того жахіття, але загалом таки проявляти стійкість духу, консолідуватися і бути готовими жертвувати багатьом розуміючи, шо поставлено на кон.

окремо зазначу, шо я не симпатик англії. це країна, яка і до, і після (хоча вже і не так масштабно) 2 світової наробила купу лиха і сусіднім, і не сусіднім народам.
але допоки вони на нашому боці я готовий співати "гад сейв зе кінг" і щиро співпереживати їм читаючи цю книжку.

румунський стендапер віктор патраскан (класний хлоп і наш слоняра. дуже топить за уа) під час одного з виступів говорив спочатку з кацапкою, а потім з британкою із зали.
після, ні до кого з них конкретно не звертаючись, каже, "ну да-ну да, росіянці то зроз, але ж британці... це якої ж х**ні треба було наробити за весь час, шо 65 країн кожного року святкують незалежність від вас" =)

щепан твардох // нуль
здається колись вже писав, шо випадково дізнався про цього польського письменника кілька років тому, коли прочитав новину, де він заборонив ру-видавам перекладати і продавати свої твори на росії. 

напевно розуміючи, шо то до лампочки місцевим гравцям книжного ринку, щепан просто написав такий роман, який ніколи там не видадуть. а якшо якийсь місцевий полоніст в ру збереться те перекласти і десь опублікувати, то швидко присяде на пляшку.
накину залізо-бетонний пруф до такого твердження: спеціально не звертав уваги, але таки здається, шо росіян тут жодного разу не названо росіянами. в 90%+ тексту на їхнє означення вживається "п*дари"🤷

у центрі твору сьогоднішня війна. хоча мені видалося, шо війна частіше виступає скоріше потужним тлом для рефлексій головного героя.
вважаю, шо цю книгу варто прочитати, хоча вона і "тяжка" та похмура. написана так, шо читачу українцю не уникнути багаторазового потрапляння у живе.

резонно хтось може зауважити, зважаючи на наші непрості відносини з поляками останнім часом: шо поляк може понаписувати про цю війну і Україну?
(в "нулі" в т.ч. є згадки і про волинь, і про УПА. і про армію крайову, і загалом піднімаються теми, які багатьом можуть видатися "незручними". втім тут це все подано доволі адекватно і без істерик. але ця книжка і правда "оголює нерв" суспільства і самої країни)
і твардох напевно таки може. він активно волонтерить з 2022 і буває в Україні. однозначно багато спілкувався і консультувався з нашими військовими, бо інакше не вийшло б такого сильного тексту.

до всього в Україні книга отримала схвальні відгуки і від критиків, і від читачів, і безпосередньо від військових.

цей роман побачив світ у 2025 і одразу став бестселером, а згодом "книгою року" у польщі. продовжує збирати літературні нагороди і незабаром має бути екранізований.

ще нюанс: герой тут представник іноземного легіону, поляк з українським і німецьким корінням, який протягом твору намагається визначитися пл він чи уа. 
це вдалий і розумний хід з боку автора. бо ж і правда, хіба може українець писати, наприклад, на дуже чутливі теми франції від імені француза і не зазнати критики від французів же? 
але якшо це погляд іноземця задіяного у війні, то питання знімається. 

*в процесі читання згадав відомий монолог біля дзеркала едварда нортона у фільмі "25-а година". у своїй сутності та промова схожа з "нулем", бо ця книга теж щира і зла у своїй правдивості.

GL!