Вітаю гемблінгову спільноту!!!

Оскільки пан Веталь запропонував трохи поюзати гілки саме форуму, то і вирішив, що спробую на декілька днів прийняти участь у цьому мрафоні.

До вашої уваги буде представлена казка для діточок, можливо комусь і захочеться прочитати своїм діткам, якщо їм трохи захочеться відпочити від Червоних Шапочок, Чіполін чи Снігових Королев.

Буду викладати по одній сторінці, загалом буде 5 сторінок і супроводжувати зображеннями створеними ШІ.

Казку писав років вісім тому, але думаю її актуальність не меньша і зараз.

Бажаю приємного читання і перегляду.

Написав цю казочку для однієї дівчинки, коли вона втратила свого пухнастого друга і дуже сумувала з цього приводу. Дівчинка виросла, в неї інші друзі, інші вподобання, але казка все одно для наших маленьких діточок.

                                                                              Барсик на Веселці!!!

Одного дня, дуже-дуже давно, народилося маленьке кошеня. Воно нічого не бачило і не чуло. Єдине, що відчувало - це те, що поруч є хтось інший, бо його постійно штовхали то з одного боку, то з іншого, і воно було на це дуже обурене, але нічого не могло зробити з цими поштовхами.

І найголовніше було те, що воно відчувало, що поруч ще хтось є, кто не штовхає, а постійно облизує його. Цей хтось був дуже великим і від нього йшов чудовий запах. Пахло теплом, захистом і головне пахло молоком. Маленьке кошеня дуже швидко зрозуміло, що це Мама, яка ніколи не дозволить його образити. Воно почувавалося комфортно поруч із нею, особливо коли підповзало до неї, щоб попити молоко, а Матуся накривала його своїм великим пухнастим хвостом. Ті, хто постійно його підштовхував, були його брати й сестри, які, якщо й штовхали одне одного, то не навмисно, а лише тому, що ще не вміли ходити.

Одного дня кошеня прокинулося, позіхнуло і не одразу зрозуміло, що щось змінилося. Воно просто звикло бачити туман перед собою, а тут раптом перед очима з'явилося стільки різних кольорів, що кошеня спочатку навіть злякалося і знову заплющило очі. А потім воно знову відкрило їх і зрозуміло, що те, що воно бачить зараз, набагато красивіше, ніж просто туман перед очима. А ще воно зрозуміло, що не тільки бачить, а й чує, бо його вуха мимоволі повертаються до будь-якого шуму навколо.

Кошеня повернуло голову і побачило поруч тих, хто постійно його підштовхував - своїх братів і сестер. І найголовніше - побачило і почуло Маму. Вона була Великою і Пухнастою. І найголовніше - вона була Найкращою Матусею у світі. Кошеня замуркотіло від такої радісної події. Воно був щасливе від того, що має таку велику сім'ю.

А також побачило, що у всіх шорстка різного кольору. Мама була біла. Деякі його брати й сестри були білі з рудими чи чорними плямами, інші - чорні з білими чи рудими плямами або були присутні одразу усі кольори. Кошеня оглянуло себе і засмутилося, у нього не було жодної білої чи чорної плямки. Воно було повністю руденьке.

«Гадаю, я не з цієї родини», - подумало кошеня і заплакало.

Мама побачила, що він плаче, і запитала його:

- Дитинко, чому ти плачеш? Навпаки, ти маєш бути щасливим. Сьогодні ти вперше побачило прекрасний світ навколо себе.

- Мамо, чому вони усі різнокольорові, а я одного кольору? Хіба я не твоє кошеня?

Мама засміялася, потім обійняла його своїм великим хвостом і сказала йому на вухо:

- Ви всі мої кошенята, ви всі були розфарбовані Веселкою, але водночас тебе поцілувало Сонце своїм променем, і тому ти руденьке.  

стор.1

Продовження буде...