*** В цій історії покеру нема. Ну, майже нема. Ще не було його тоді і мене в ньому. Але до написання цього разу надихнув Діма з його нумізматикою. Так що я - опен рейз, а ви маякнете, яке "воно на смак".

Тож:

1989 рік. Я - студент 2 курсу факультету журналістики Київського Державного Університету.

Стипендія - мінімалка (40руб). Підзаробіток по професії - гіпотетично можливий, але потрапити кудись позаштатним кореспондентом/стажером - це треба суперкруті зв'язки. А їх немає. А розумію, що дуже хочеться залишитись в столиці і себе реалізувати, і дуже не хочеться їхати до районної газети і писати про перекритий дах короварні і підвищені надої.

Коротше, треба до 5-го курсу квартира. Люба. Мінімальна. Але своя. Бо інакше - гаплик. Грошей немає і не світять. А квартира - в доларах. Щоб не розмінюватись на фігню, шукаєм заробіток в баксах. На крайняк - в дойчмарках (євро ще не було і в проекті).

Щоб мати валюту треба дві речі: що поставити клієнту і знайти цього клієнта.

Півстипендії йде на щоденну покупку рекламної газети Авізо. Розділ антикваріат. Так, ніби крім самого слова, я в тому ще щось знаю. Але я знаю німецьку (зі словником)

Сорок оголошень німецькою з текстом "Німецький/австрійський колекціонер купить дорого... бла,бла,бла. Оплата в валюті". Сорок листів від руки кривою deutsch з конкретним запитом: "Любий хер, в мене є всьо, якщо у вас є бакси. Пишіть, що конкретно треба і скільки штук/кг/тон. Але тільки за бакси, Щиро ваш, партнер з України Анатолій". Просто і зрозуміло.
Через два тижні - пішли перші відповіді. Треба збиті німецькі літаки, уніформа, танки з конкретними номерами конкретних дивізій. Не тягну. По перше - нема, по друге - не вивезу, швидше за все. Ще треба зброя - автомати, штик-ножі, і т.п. Блін, до тюрми ближче , ніж до квартири. Не те.
О! Треба бони. Що таке - бони? Це гроші, які ходили в Україні під час окупації. рейхсмарки і українські карбованці. Три австріяки пишуть - висилай, розглянемо покупку. У вихідний - на Нивки (антикварний "розвал" в парку біля метро по суботах), третину степухи вкладаєм в макулатуру різного стану, але саме в ці варіанти. Відправляємо в Австрію у звичайних конвертах і чекаєм бакси. Мінімум - дойчмарки. До речі, статтю за валюту на той момент ніхто не відміняв. Але моя адреса - Київ, Головпоштамт, до запиту. Що ми, детективів совєцьких не бачили? Правда, прізвище і ім'я на конверті - моє. Але про це думати якось не хотілось...

Ще два тижні щоденних походів на Головпоштамт. І - нарешті - за два дні - три конверти з Австрії.

В першому і в третьому - моя макулатура приїхала назад в повному обсязі (блін, австріяки чесні  - то копець). Не пресовий стан, не унікальні, не треба. Більше не приходь. Але в другому - мамо моя, містері баунті! 20 німецьких дойчмарок, пахнуть фарбою і шелестять в руках. Півтори стипендії! за раз! і пачка макулатури назад. І чіткий опис - що купив і по чому. І ідеальна австрійська інструкція, що і яке має бути далі, щоб було цікаво обом партнерам. Все, я князь. До квартири лишилось фігня - 5980. Таких самих дойчмарок.

Два наступні місяці: субота - Нивки, де під мене вже починають звозити все по темі з Вінниці, Хмельницького, Бердичева; щодня після пар - Головпоштамт, як на роботу. Баунті - коли 10, коли 20, коли 50. 100, правда не було ні разу. І з австрійцем все - на чистій довірі.

Але в певний момент листи з грішми стали пропадати. Хер Ерік пише, що послав все по чесному. я пишу, що не отримав. Після третього втраченого конверта я задумався...

***
Історія має продовження. Якщо цікаво - маякніть. Бо може Комбо Дроєвіч фігнею мається і то нікому не цікаво. Пару коментів прояснять ситуацію.

Дякую.