Вадим Корягін: "Саме по ту сторону страху знаходяться найкращі моменти твого життя!"

Він мені зателефонував після одного з моїх анонсів авторської колонки на Cardmates в соцмережах. "Толь, що за спільнота, про покер?"
Я почав з жарту. "Вадиме, є питання. Надивився "Великої Гри Моллі Блум" - планую "створити і тримати" в столиці закриту дорогу гру по покеру. Приїдеш до мене пограти, коли відкриюся?"
Він довго сміявся. Розмова зав'язалась і перетворилась на цікаве інтерв'ю. Про спорт і про покер.
Тож тепер з вами в спільноті Сardmates - Вадим Корягін

​

KD – Вітаю, Вадиме. Якщо прочитати профайл – все виглядає як: Корягін – спорт – покер). На твою приватну точку зору: покер – це спорт? Чи – не весь і не скрізь?

Вадим Корягін - Привіт, Толя).Треба розмежовувати поняття. Кеш в закритих дружніх компаніях чи в ігрових зонах - це або недешевий відпочинок, або заробіток. А МТТ, чемпіонати, серії, кубки, призові місця, можливість дискваліфікації чи пенальті – тут присутні всі складові спортивних змагань. Це – спорт. Не рідко за одним словом існує декілька понять чи значень. Це нормально. Потрібно лише правильно розуміти: що, як і для чого. Так в багатьох речах. В тому числі - і в покері.

KD – Послухай, ще по твоїй власній інформації про себе. Виглядає так, що ти на певний період «занурюєшся» в якийсь вид спорту, витискаєш з нього максимум – і робиш перехід до якогось іншого, наступного. Давай трохи пробіжимось по кожному періоду, з моменту переїзду до Києва і вступу до спортивного інтернату. Який це був рік? Це був переїзд, пов’язаний з настільним тенісом?

Вадим Корягін – Так. З приводу переїзду до Києва – це відбулось саме завдяки настільному тенісу. В 12 років я поїхав до Львова, з батьком ( він мій перший тренер по тенісу, входив в топ-50 Союзу в свій час) і там на чемпіонаті України увійшов у 8 найсильніших. Мене побачили київські тренери збірної країни і запросили до Києва, до спортивного інтернату. Батько мене привіз сюди – і я з восьмого класу вже жив в Києві, окремо від батьків. Все відбувалось в інтернаті – харчування, проживання, тренування. Все. Моїм «батьком» в спортінтернаті був мій тренер. Там вивчались біля 25 видів спорту, хлопчики/дівчатка – всі поряд, на одних поверхах. Була своя «дідівщина» - харчування було обмежене, мамина консервація і посилки лежали під койкою. Тиснули «борці», прийшлось якось ввіткнути виделку в ногу для відстоювання «своєї їжі»... Ти ж розумієш: один раз «прогнувся» - будеш ходити нахиленим. Таким було дитинство, яке формувало самостійність і характер майбутнього спортсмена. Я вважаю, що мені це дуже допомогло стати дорослим раніше за інших ровесників.

KD – По «більярдному періоду» Наскільки я знаю, в часи твоїх найкращих виступів була боротьба двох українських федерацій. А за перемогу в чемпіонаті України присвоювали звання майстра цього виду спорту. Ти отримав значок і посвідчення - чи був не у тій федерації, яка саме тоді видавала це на законних підставах?

Вадим Корягін – Більярд з’явився ще під час навчання в спортінтернаті. Мені дуже подобалось, але це було дороге задоволення і багато можливостей не було. Та коли я вже виконав норматив майстра спорту по настільному тенісу, я повинен був їхати грати за німецьций клуб – мама настояла на тому, щоб я не робитв цього, а отримав нормальну освіту. Бо спорт не може бути гарантованою основою «на все життя». Я «почув», від поїздки в Німеччину відмовився, вступив до Університету будівництва та архітектури.

З цього моменту більярду в моєму житті стало значно більше – в одному із київських клубів («Шанс», на вул. Фрунзе) мені дали необмежений час на столах. І я «цілодобово там жив» )) Рівень набрав дуже швидко – думаю, «заслуга» в цьому – настільного тенісу. Тому що все, що пов’язано з кулями, крученням/обертанням, з геометрією і фізикою поведінки кулі – для мене це все було зрозуміло. Тобто результати прийшли швидко. Перемога на чемпіонаті Києва, призові місця «на Україні».

І в 2009 році я вперше виграв чемпіонат України, який проходив в місті Кривий Ріг. Це вже була нова федерація. І так – в мене є відзнака і посвідчення майстра спорту з більярду. Але варто зауважити, що ще до цього в мене були перемоги на чемпіонатах України і призові місця на європейських турнірах з пулу – це теж різновид більярду, але за нього тоді звання в нашій країні не присвоювали. Тому по факту – так, норматив МСУ по більярду виконав за чемпіонство саме у піраміді.

KD – Переходимо до покеру. Є така думка, що немалий відсоток тих, хто частенько "катає кулі по лузах", таки рано чи пізно потрапляє до покерної зали. Безпосередньо від більярдного стола. Ну, ніби ж не так як покер і преферанс, наприклад. Більша різниця. Чому, на твій погляд, – так, що їх поєднує? Я, до слова, теж зіграв перший свій покерний турнір у більярдному клубі «ШАРПЕЙ», що був на Петрівці в Києві. Що думаєш про це і як, власне, ти потрапив до покеру?

Вадим Корягін – Першим покерним закладом, поріг якого я переступив, був клуб «Платон», у 2008 році. За більярдними столами часто пересікались з Іваном Яремчуком, всі відомим футболістом-динамівцем. В нас завжди були дуже дружні приятельські відносини. Я бачив, що він постійно приходив з великою «котлетою» грошей – і мене зацікавило:  чим це він займається 
Яремчук розповів – граю в покер. Він мене привів у клуб на кеш з блайндами 1/2$, розказав правила – я мало що зрозумів у перших іграх). Всі збирали комбінації, грали в пасьянс - покер тоді був іншим)) Але вже в той момент були такі відомі люди як Олексій Ковальчук (перші перемоги українців на WSOP) – знайомство з такими людьми і дало старт моїй покерній діяльності. Потім був покерний стіл в окремій кімнаті у більярдному клубі «Уікенд» - там був кеш, були недорогі турніри по 50$ - і покеру в моєму житті стало значно більше. Що поєднує покер і більярд? В обох випадках присутній азарт. Оскільки гра – постійно «на гроші».

Але. В турнірних форматах - є всі фактори спортивного змагання, боротьби проти опонента за прохід далі, до призових і до 1-го місця.

Покер, на мою думку – це боротьба «один на один». В роздачі ти повинен зробити всі правильні дії, щоб ви з твоїм опонентом залишились вдвох, щоб ти зміг його далі «розібрати». Якщо порівнювати саме з більярдом – і там, і там -дуже важлива психологія протистояння. Якщо ти не стресо-стійкий – ти не матимеш результату ні в тому, ні в тому виді. Тільт присутній також в обох. Ряд помилок в партіях чи роздачах – і вони тебе ламають і «викидують з обойми».

Якщо резюмувати – пов’язують обидва види сторту азарт, бажання до суперництва, психологія, стратегія. І головне: дисципліна – три рази і зі знаком оклику!
 Ну і власне – чому у мене покер у пріоритеті на ближче майбутнє? Це очевидно. Приз, який є підсумком твоїх старань, самореалізацій, напрацювань, роботи над собою – набагато вагоміший, ніж у більярді. Призові фонди в серйозних змаганнях в покері і більярді просто неспівставні. Звичайно, на користь покеру.

KD – І ще, в продовження попередньої теми. Звання чемпіона країни, майже у будь-якому якому виді спорту, – це піт, мозолі, режим, відмова від багатьох видів задоволень, які хочеться – але не можна. І це – зовсім не гарантія чемпіонства, бо такі рамки у всіх твоїх опонентів. А 20 чемпіонів на одну першу сходинку «не поміщаються». Зараз можна офіційно стати майстром спорту України з покеру. Якщо порівняти? Є схожість у самовіддачах/тренуваннях/обмеженнях? Чи вночі догравав фіналку по 22$ в онлайні, поспав пару годин – і на 16.00 в лайтрегу на відбір ЧУ чи на сам ЧУ – а ввечері/вночі вже майстер спорту, якщо «гарно здавали і добре складалось»?

Вадим Корягін – У більярді без мозолів, тисячі нахилів над столом і жорсткої самодисципліни - ти ніколи не станеш чемпіоном. В покері елемент везіння присутній. Ти можеш прийти на турнір НЕ максимально підготовленим, але тобі в кількох надважливих ключових роздачах склалось – і ти чемпіон. В жодному іншому виді спорту без максимальної підготовки і концентрації ти ніколи не переможеш противника рівного чи сильнішого. А в покері – так, є фактор удачі. Але це не є секрет, це загальновідомо.
Я певний час поєднував. Але якщо ніч провів за покерним столом – ти на тренування чи турнір по більярду приходиш як «вичавлений лимон». Плюс тобі стає це взагалі не цікаво, бо в якості призу – зовсім інші суми. В реалі – після покеру була апатія до більярду. Треба було вибирати.

Регулярний покер – це не про відпочинок чи легкі гроші. Робота над собою необхідна постійно – молодь «давить», гра постійно в динаміці і розвитку, змінюється. Без самовдосконалення може бути один «постріл», але це не підтвердиться на дистанції.

KD – Розкажи, будь ласка, про твою участь у EPT на Кіпрі. Безумовно, я тебе вітаю з потраплянням і ІТМ в двох реально дорогих кількаденних турнірах. Це була твоя перша в житті серія (жовтень 2023), після неї ти вже їздив до Праги (грудень 2023). Але я не про фінрезультат. Мене і читачів цікавить швидше саме спортивно-психологічна складова як підготовки, так і відігрування таких турнірів. В нас на Cardmates більше – онлайнова покерна аудиторія. Та нерідко в блогах звучать фрази «хочу готуватись до виходу/поїздки в офлайн, на серії». І з гарною підготовкою і тисячами відіграних турнірів – це непогане маточікування для деяких реально підготовлених гравців. Але, крім фінансів і бажання, є ще питання - фізична готовність, психологія, вплив  самої атмосфери, постійна максимальна концентрація на свої роздачах – які в тебе проходять у сто разів рідше, ніж коли 8-12 столів одночасно на моніторі у звичайній сесії. Як ти на все це дивишся?

Вадим Корягін Якщо про мою підготовку – це не про цю серію. Ця поїздка була реалізацією моєї давньої мрії – поїхати на європейский офлайн, відчути емоції цих змагань) Посидіти за одним столом з зірками світового покеру, побачити наживо, що і як вони роблять в роздачах. Та навіть пофотографуватись з ними – цього дуже хотілось. І я це реалізував. Тому саме на цю серію підготовки як такої не було. Я просто зібрався, взяв свою дівчину – і поїхав Там дійсно дуже круті умови для учасників і гостей – море, гарний готель, «все включено». Організація – реально високий європейський рівень. Грати і відпочивати було – саме задоволення.

В плані психології. Напевно, мені дуже допомогло те, що я не ставив собі конкретних завдань і не очікував конкретних результатів. Я поїхав просто пограти, отримати задоволення ві д масштабу та емоцій. До речі, можу порекомендувати всім, хто думає про участь в таких серіях – ставте на перший план задоволення від гри. Це реально дужне допомагає. Бо конкретно поставлена ціль – це веде до «зажатості», нервування, невдоволення – а це не покращує гру. Якраз навпаки. Ну, і само собою – ваш банкрол повинен спокійно дозволяти вам такі вкладення, які зовсім не обов’язково повернуться з профітом.

На Кіпрі в мене була вільна голова, я не робив планів – тому в мене склалось досягнути такого дуже доброго результату. Причому був момент, коли все могло бути ще краще. Зі стеком, з яким я закінчив 1-й день у Мейні по 5.300 – а я йшов з 1000 гравців на 5-му місці – можливо, професійний гравець «доїхав» би і далі. Була головна роздача, яка могла мене привести на фінальний стіл: гра проти одного з чіп-лідерів турніру: мої КК проти АК, і , на жаль, - туз на рівері. Це була роздача на пів-стеку. Але таке. Могло бути по іншому, та склалось так як склалось.

Я дуже люблю офлайн гру. Гра проти аватарок «дельфінчиків» і «крокодильчиків» не приносить такого задоволення. Я люблю «відчувати стіл», бачити «живого» опонента. Це зовсім інші емоції, ніж в онлайні. Коли ти заходиш в цей величезний зал з нереальною кількістю столів і гравців – тебе просто «накриває» бажання чимшвидше «зануритись» в ці процеси і в ці емоції :)

KD – Є в планах (безумовно, враховуючи ситуацію в країні) - виїзди на серії цього року? Може ми почитаємо про це в твоїх блогах? А може - в авторській колонці? Може так скластися?))

Вадим Корягін - давай побачимо реацію читачів на це інтерв’ю :) Плани є, бажання є – але наперед забігати не будемо)

KD – На головному фото ти – перед стрибком з парашютом (я так думаю). Що це було: програний спір / випробування себе / впевненість, що отримаєш 💯драйв, просто свято, подарунок для себе? Це був перший стрибок чи черговий?

Вадим Корягін – У мене бажання стрибка з куполом над головою було завжди. Навіть був момент, коли (раніше, не зараз) мені моя тодішня дружина подарувала таку можливість. Але в той момент не склалось і ваучер пропав. І на певний час це було відкладено.

А потім – був якийсь сірий період у житті. І товариш, який знав мій спосіб життя, те, що я люблю «походити по лезу», один з моїх «підопічних», якого я тренував по більярду – сказав: «Вадос, ти повинен це спробувати. Бо я спробував – і не зміг зупинитись». Власне, це те, чого я боявся – якщо я стрибну – я знов піду «з головою» у новий вид спорту) Це вже було б занадто 

Але я таки стрибнув. І – так, це було випробування себе. Емоції зашкалювали, цілий день ходив з посмішкою «на всі 32», адреналін просто нереальний! Перед стрибком, після принятого рішення стрибати - була безсонна ніч, сумніви, хвилювання. Все те, про що я після стрибка подумав: не треба було ні за що переживати, це просто круто! Коли ти робиш цей перший крок, провалюєшся – і розумієш: САМЕ ПО ТУ СТОРОНУ СТРАХУ ЗНАХОДЯТЬСЯ НАЙКРАЩІ МОМЕНТИ НАШОГО ЖИТТЯ. І як же круто, що я вирішив це зробити!

KD – До речі, ще про офлайн. На днях починається 1-й етап відбору на фінальну частину чемпіонату України зі спортивного покеру, який буде проходити у Львові. Твоє перше «стартове» місто) Не їдеш? Якщо з якихось причин – ні, чи будеш брати участь в Київському відбірковому турі? Третій норматив МСУ по ще одному виду спорту додамо до виконаних?

Вадим Корягін - Якщо буде проходити чемпіонат в Києві – буду грати. Можливо, що і поїду до Львова. Але на даний момент це ще не вирішено. А в Києві – буду грати точно.

KD – Я в кожному інтерв'ю цієї рубрики Heads up задаю фінальне фірмове питання гостю. Воно звучить так: "Коли я не граю в покер - я... " Продовж/закінчи, будь ласка, цю фразу

Вадим Корягін - "Коли я не граю в покер – я продовжую жити. Але без покеру жити НУДНО»