Все треба робити вчасно...

Привіт.

Коли вибирав тему до попередніх дописів, то помітив, що там вони є різні, тому сьогодні буде не про покер, - сьогодні про життя, одразу попереджую, бо можливо не всі звертають увагу на тему посту, а хочуть читати тільки про покер.

Сьогоднішні жахливі події в Новій Каховці, чомусь спонукали мене написати наступне.

В першому своєму дописі я коротко описував свій початок в покері, з ним мене познайомив мій дядько, не буду повторюватись, як саме то було, а хотів би розповісти вам саме про нього.

Чудова людина, з високими моральними цінностями, завжди допомагав, радив та підтримував, він міг знайти в неочевидних речах позитив, інколи приходилось задуматись на секунду щоб зрозуміти тонкість сказаного, деякі його вислови залишаться в пам'яті назавжди, а гумор, то взагалі окрема тема, в покер він грав теж оригінально, надзвичайно важко читався і тому наші домашні ігри частіше всіх вигравав саме він.

Любив поезію та історію, тому кацапів ненавидів ще далеко до 2014-го.

З написаного вище, ви вже зрозуміли мабуть, що його немає сьогодні серед нас. Напередодні війни, він почав свою особисту війну з раком. Боротьба була довгою та важкою, але...декілька місяців назад, його не стало, що є дуже прикро та надзвичайно боляче для мене.

Коли я кажу дядько, то ви мабуть уявляєте собі чоловіка, років 50-60, но насправді він був дядьком тільки формально, бо є братом моєї мами, йому було тільки 36, а так як він лишень на 2 роки старший від мене, то ми росли, як брати.

Грали футбол та "Маріо", лазали по деревах та ловили рибу, слухали музику на касетному магнітофоні, а коли підросли трохи, то вже після того, як ловили рибу - ловили і дівчат)), грали в покер, слухали вже живу музику в пабах, гуляли, розважались, розчаровувалися і надихалися, підтримуючи, в потрібний момент, один одного, зараз пишучи про це, ніби перемотую все в кадрах у голові, то були чудові часи.

Рак безжальний - забирає навіть молодих, надзвичайно інтелектуальних та освічених людей.

Останніми роками ми бачилися не так часто нажаль, як хотілося б, про що я дуже шкодую, він перебрався в столицю, йому запропонували чудову посаду і я був за нього дуже радий, навіть пишався ним, не знаю чи я мав на це право, але я це відчував і розказував друзям, як він з самих низів дійшов до вершини. А відстань диктувала свої правила, плюс у кожного свої справи, сім'ї, обов'язки, робота - ви ж знаєте як то. Неодноразово він мене кликав у гості, но я був тільки раз, про що теж зараз дуже шкодую.

Тому, друзі, робіть все вчасно, адже в один момент воно може стати неактуальним, особливо в нашому жахливому сьогоденні і, звичайно ж, бережіть себе!

Знайдіть час та можливість для того щоб зустрітися з друзями, близькими та рідними, знайдіть час для себе, здійсніть свої бажання та мрії, почніть реалізацію якихось тих планів, які постійно відкладаються на потім! 

Все треба робити вчасно...