Головна
Блоги
Моя удача муркоче (#фоточки та блачки)

Моя удача муркоче (#фоточки та блачки)

Автор

Оновлено

16.04.2025

810

З моменту моєї останньої фотопублікації пройшло вже більш як 4 місяці, а це ж, як-не-як, мій «коник», на якому я планував «доскакати» до нового статусу на CM. Тому я повертаюсь до свого улюбленого формату.

Цього разу наша з вами бесіда буде про домашніх улюбленців. Спочатку я розповім про свою кішечку, а потім, сподіваюсь, вже ви поділитесь у коментарях розповідями, а можливо й фотографіями, своїх власних чотирилапих (чи якихось інших) друзів.

З’явилось це чудо в мене приблизно у той самий час, що й вело хобі. Про той період я доволі детально розповідав у цій публікації. В якийсь момент я відчув, що мені дещо самотньо, бо навіть попри те, що я завжди дуже комфортно почувався наодинці, все ж таки хотілось про когось піклуватись та відчувати «тепло під боком». Оскільки кішки у нашій родині були завжди, то саме на цій тваринці я й зупинив свій вибір…

Хоча зараз, коли пишу ці рядки, я пригадую, що все було трохи інакше..

Гортаючи запропоновані новини у місцевому пабліку, який я на той момент адміністрував, помітив новину в якій одна з підписниць мала бажання роздати кілька нещодавно народжених кошенят.. Всі вони були доволі гарненькими, але Мері на їх фоні вигідно вирізнялась своєю милою мордашкою.. І я не встояв..

Користуючись своїм «службовим становищем» написав їй повідомлення та домовився, що «ця мала буде моєю». Так ми й зажили з нею душа в душу..

Однак перед цілковитою ідилією ще був доволі непростий період коли вона «дозріла» до стану - «дуже хочу кота», про що мені стабільно нагадувала з перервами у два тижні.. Напочатку я намагався це терпіти, але в якийсь момент зрозумів, що її регулярними криками я вже «ситий по вінця», а тому мною було прийнято непросте рішення - стерилізувати.

Період її відновлення навіть не знаю хто з нас переніс важче. Оскільки це був мій перший такий досвід, то я дуже за неї хвилювався.. Вона постійно намагалась стягнути з себе пов’язку, що закривала ранку, а також була дуже ослабленою.. Цілими днями лежала нерухомо на підлозі та ні на що не реагувала..

Я ж натомість відчував свою провину та жалкував про своє рішення..

Проте вже за тиждень-другий вона знову «стала на ноги» і наш обопільний період страждань завершився.

З того моменту і по сьогоднішній день минуло вже близько 9 років. Періоди в житті були різні, кращі, гірші, однак вона незмінно залишається поряд. Коли в мене гарний настрій – Мері теж радісна, а коли я сумний – то ніби відчуваючи це, вона вмикає своє «терапевтичне муркотіння», лащиться та всіляко мене підбадьорює..

Наприкінці цієї розповіді мені чомусь згадалось, як я читаючи тему Deadpool_UKR про «покерні талісмани» спочатку подумав, що в мене таких немає і лише за мить зрозумів, що лукавлю, оскільки Мері – це і є мій талісман, як у житті в цілому, так і в покері зокрема.

Частенько буває, що чешу її лапку на удачу та прошу замовити за мене слівце у «вищих сил» з якими вона точно має зв’язок. Коли допомагає – дякую їй, а коли ні, то це лише тому, що я «погано просив» або «не ту лапу чесав», а отже до неї жодних претензій..