Покерна симфонія або тихий олл-ін. Продовження.

Фінальний стіл. Великий недільний турнір. Артем вилетів через годину, розлючений і спустошений. Він вийшов на кухню випити води й побачив Олену. Вона сиділа за своїм ноутбуком, зосереджена, як ніколи. Артем зазирнув через плече й ледь не впустив склянку.

- Олено... Це турнір за 100 доларів? Ти в призах?

- Не заважай, - коротко кинула вона.

- У мене стек на 40 блайндів, і я щойно зробила 4-бет блеф проти агресивного шведа.

-Що ти зробила?!

Він дивився, як його дружина, яка ще три місяці тому називала покер «дурнею», філігранно розбирає опонентів. Вона не ризикувала дарма. Вона знала шанси банку краще за нього.

Фіналка під ранок, коли сонце почало пробиватися крізь жалюзі, на екрані з’явилося вітання: 1-ше місце.

Олена закрила ноутбук, повернулася до приголомшеного чоловіка й спокійно сказала: - Покер-це не хобі, Артеме. Це робота. І якщо ти хочеш нею займатися, припини грати серцем. Почни грати головою. Вона поклала голову йому на плече.

- А тепер навчи мене правильно блефувати на рівері, бо в цьому ти все-таки кращий за мене.