Повернення Goldfisha в ... 3

Наступного разу я зупинився на розчаруваннні у деяких людях.

Так, воно було дуже глибоке. Спілкування на протязі майже 10 років пішло, начебто нічого не було. Ну та й бог з ним, з тим спілкуванням. Було та й загуло.

Граючи в покер у ті часи, я надавав перевагу ПокерСтарс. Хоча періодично грав на 888, на Парті Покер . Але ПС подабався більше. Мене все влаштовувало.

Не влаштовувало це тільки мою дружину.  Народився син. Зїявились нові обов'язки. Я трохи знизив темп і обсяги гри. Але у житті все йде не так, як ти плануєш, чи плануєте разом. Навіть не знаю, як це написати. Я начебто провалився в глибоку яму, так я себе відчував і здавалося , що часом я з неївибрався, а ні я ще глибше впав. І де те сонце, і де той ковток свіжого повітря. Все навколо почало здаватись наче марево, начебто я, як той їжак, шукав свого ведмедика. Почав грати майже без перерви, щоб відволіктися. Постійні сварки через це.

Ну і звичайно в одну мить усе рухнуло.

Дружина не витримала. Пішла, забрала сина. Я у той час не зміг їй пообіцяти лише одного, залишити грати. Зараз би, я не роздумуючи це залишив, а тоді не зміг. Затягнула гра мене добряче. І так тривало майже рік. Сина бачив тільки у вихідний день. Хоча я не програвав, з хати не виносив, депів не робив, грав в плюс, виводив. Ну то справа не в грошах.

А потім загинув брат, а через декілька місяців пішов батько. І я можна сказати залишився один, бо якраз вони мене підтримували і вірили, що я не хворий грою у повному обсязі лудоманії. Батько теж свого часу був картярем і дуже затятим, але будучи ще юнаком дав обіцянку своїй матері, що більше не візьме карт до рук і свого слова дотримав до кінця. Коли я був хлопцем, то в мене вдома гра в карти були під забороною. Карти були, ми грали, поки батька не було вдома. Коли я почав грати в покер, батько про це взнав. І навіть одного дня підійшов і сказав, що якщо подобається і виходить, то грай. Це було так несподівано почути, від такої людини, якою він був.

Ви знаєте. саме це горе мене знову зблизило з дружиною у той час. Так, ми знову стали сім'єю. Тому слава Богу, мій син не безбатченко.

Гра залишилась. Тільки все обговорювалося. Час на сімїю в пріорітеті. Тому я вибрав кеш, щоб бути вільним у будь яку мить. Встав, закрив столи і пішов. Якщо грав МТТ, чи грав хомку у клубі, то казав, що зайнятий і все. Звичайно навіть такий формат був не ідеальний для моєї дружини. Але коли одного разу я посварився з її батьком через покер, то вона стала на мій захист. Як зараз пам'ятаю. Це було РІздво. Ми в гостях, звичайно застілля, слово за слово. Сварка, ножі. Веселий вечор був. Після сварки, я дружині кажу, подавай на розлучення, бо ситий. Одягнувся і пішки пішов додому. НІч, морозно, сніг  і я години чотири добирався додому. Звичайно поки йшов, протверезів. Зайшов додому, а жінка з малим вже вдома. То яке вже там розлучення. Так вона мене досі і терпить.

Чи Лудоман я?

Я не вважав себе лудоманом, хоча багато рис в мене присутні. Азарт, агресія, одержимість в досягненні мети, майже зруйнована сім'я, потреба в отриманні дофаміну, різкі перпади настрою. Але ніколи в мене не було бажання бігти, поповнювати рахунок і відігратися.

Якщо я програвав, то тільки те, що було в мене на рахунку в румі і не більше. Я декілька днів після програшу міг не грати, а потім починав все з початку. З нуля. У той час я робив лише один мінімальний деп в румах, щоб веріфікувати карту, щоб виводити.

Навіть більше, свого часу я звільнився, і жив декілька років тільки на те, що заробляв покером, були такі часи. Як кажуть "Хобі як робота, робота як хобі". І скажу вам, що це тяжка робота, бути покеристом, бо я це спробував. От де нерви з'їдало.

То Лудоман я чи ні?

Не маю відповіді і досі сам для себе.

 А для оточуючих я звичайно - ЛУДОМАН.

ЗІ: Кожного разу, начебто збираюсь написати про Goldfisha і кожного разу спогади уводять мене в інший бік. Але буде, обов'язково буде. Все між собою пов'язане.

ЗЗІ: Всім аури і лаку.