Продовження...

Посилання на попередні сторінки:

Казка. Барсик на Веселці стор.1

                                                                      Барсик на Веселці!!!

- А хто це Сонце, і хто ця Веселка? - одразу запитало кошеня.

- Сонце? Якщо подивитися на небо, то одразу зрозумієш, що таке Сонце. Воно таке яскраве, що довго не зможеш на нього дивитися. Але воно любить нас усіх, і завдяки йому ми всі живемо на цій планеті. А Веселка, це сестра Сонця, яка живе дуже далеко і приїжджає у гості дуже рідко. Але ти обов'язково побачиш її і вона тобі сподобається.

- Мамо, можна я піду у гості до Сонця і Веселки? Я хочу подякувати їм за фарбування нашої шорстки.

- Сонце дуже високо, і ми навіть не можемо дострибнути до нього з найвищої гори на нашій планеті. Але, ймовірно, можна дістатися до Веселки, бо її ноги стоять на землі. Єдине, що доведеться бігти дуже, дуже швидко. Веселка не любить довго залишатися на одному місці.

- Я обов'язково піду в гості до Веселки, - сказало кошеня.

- Коли ти виростеш, ти обов'язково підеш до неї, - відповіла мама. - Тим часом у тебе і твоїх братів і сестер ще є час багато чому навчитися.

Після цієї розмови кошеня лише мріяло якнайшвидше вирости і піти до Веселки.

Згодом, коли кошенята стали сильнішими, мати дозволила їм виходити з дому. Будинок виявився величезною картонною коробкою, що стояла поруч із ще більшою коробкою.

- Мамо, що там біля нашого дому? - запитали кошенята в унісон.

- Це теж будинок, але в ньому живуть люди. Ви побачите їх і не раз. Деякі з них годують і поять нас, а інших слід боятися, бо вони можуть кинути у вас камінь або вдарити палицею.

- І як зрозуміти, хто з людей хороший, а хто поганий, - знову запитали кошенята в унісон.

- Ви не одразу це зрозумієте, це стане зрозуміло лише з часом. Але настане час, коли ви навчитеся розуміти людей.

А кошеня подумало - «Навіщо мені люди, мені потрібна Веселка.»

Кошеня уявляло собі Веселку, начебто це величезне дерево з ногами, і що Веселка просто рухається між іншими деревами, які просто стоять на одному місці.

Але тоді воно не побачило такого дерева.

Щоранку кошеня прокидалося і вистрибувало з дому, щоб побачити Веселку. Але Веселка не приходила і не приходила. І щоразу кошеня боялося, що ніколи її не побачить .

Так проходив день за днем, і промайнуло їх доволі, поки однієї ночі кошеня не прокинулося від жахливого шуму. Злякано воно притулилося до Мами і запитало:

- Мамо, хто грюкає по нашому будинку?

- Не бійся, малюче. Це лише йде дощ з грозою. Спи спокійно, я буду поруч.

І кошеня знову заснуло.

                                                                                   стор.2

Продовження буде...