В одному з дворів кошеня побачило невідомих тварин. Вони лежали на траві. "- Хто це?" - подумало кошеня підіходячи все ближче і ближче. Коли воно підійшоло так близько, то тварини почули його, обернулися, і кошеня одразу згадало, хто це. Вони були ‘’собаками’’ – це ж їхні найзапекліші вороги. Кошеня одразу пригадало усе, що мама розповідала йому про ‘’собак’’. І зрозуміло головне — Біжи, Руденьке, Біжи!!!.
Собаки підскочили, загарчали і кинулися до нього. Кошеня швидко розвернулося і почало тікати, вистрибнуло на вулицю і мало не потрапило під ноги людей. А собаки бігли і наздоганяли . Кошеня не мало вибору, окрім як вибігти на дорогу, по якій бігли величезні залізні тварини. Спочатку кошеняті щастило не потрапити під колеса цих залізних тварин, але коли воно майже дісталося протилежного боку дороги, то на мить завагалося, бо озирнулося на своїх переслідувачів. І саме в цей момент відчуло сильний удар, а потім перед ним з’явилася…
Кошеня одразу впізнало її.
Так, це була Веселка. Вона була такою красивою, що кошеня не могло відвести від неї очей, і найголовніше було те, що цього разу Веселка не втекла.
Кошеня підійшло до неї і сказало:
- Доброго дня, тітонько Веселка, я так довго тебе шукало, але все одно знайшло.
Веселка поглянуло на кошеня і відповіла:
- Привіт, кошеня! Чому ти мене шукало?
- Я хочу подякувати тобі за те, що пофарбувала мою шорстку і шорстку моїх братів і сестер.
Веселка усміхнулася і сказала:
- Відколи я живу у цьому світі, ніхто ніколи не приходив, щоб подякувати мені за це. Це вказує, що ти дуже виховане кошеня. І якщо так, ти можеш попрахати в мене, чого хочеш, і я спробую це виконати.
Кошеня було сором'язливим, але все ж набралося сміливості і ледве чутно промовило:
- Чи можу я піднятися по тобі на самий верх і подивитися на Землю звідти?»
- Звісно, можеш. Застрибуй. І дивись скільки хочеш.
Кошеня швидко застрибнуло і помчало дугою все вище і вище, доки не дісталося самої вершини.
І коли воно зупинилося, то почало дивитися на Землю звідти. І через деякий час йому здалося, що вдалині воно побачить свій будинок, свою Білу Мамусю і всіх своїх братів і сестер. І від того на мит йому стало сумно, що він так далеко від них.
Але кошеня не могло довго сумувати, бо навколо нього було дуже красиво.
«Як тут спокійно і приємно», - подумало кошеня. «- Як би я хотіло, щоб тут поруч зі мною були всі мої рідні і теж бачили оцю красу», - мріяло кошеня.
Ми використовуємо кукі ("cookies") відповідно до «Повідомлення про файли кукі». Використання кукі може привести до обробки ваших особистих даних. Для отримання додаткової інформації про використання файлів cookie та блокування кукі в настройках браузера відкрийте «Повідомлення про файли кукі» тут.
Якщо ви даєте згоду на використання файлів cookie та обробку ваших особистих даних відповідно до «Повідомлення про файли кукі», натисніть «Прийняти». Увага! Якщо ви заблокуєте файли cookie, які необхідні для правильної роботи сайту, це може привести до його непрацездатності.
skandinav419
Продовження...
Посилання на попередні сторінки:
Казка. Барсик на Веселці стор.1
Казка. Барсик на Веселці стор.2
Казка. Барсик на Веселці стор.3
Барсик на Веселці!!!
В одному з дворів кошеня побачило невідомих тварин. Вони лежали на траві. "- Хто це?" - подумало кошеня підіходячи все ближче і ближче. Коли воно підійшоло так близько, то тварини почули його, обернулися, і кошеня одразу згадало, хто це. Вони були ‘’собаками’’ – це ж їхні найзапекліші вороги. Кошеня одразу пригадало усе, що мама розповідала йому про ‘’собак’’. І зрозуміло головне — Біжи, Руденьке, Біжи!!!.
Собаки підскочили, загарчали і кинулися до нього. Кошеня швидко розвернулося і почало тікати, вистрибнуло на вулицю і мало не потрапило під ноги людей. А собаки бігли і наздоганяли . Кошеня не мало вибору, окрім як вибігти на дорогу, по якій бігли величезні залізні тварини. Спочатку кошеняті щастило не потрапити під колеса цих залізних тварин, але коли воно майже дісталося протилежного боку дороги, то на мить завагалося, бо озирнулося на своїх переслідувачів. І саме в цей момент відчуло сильний удар, а потім перед ним з’явилася…
Кошеня одразу впізнало її.
Так, це була Веселка. Вона була такою красивою, що кошеня не могло відвести від неї очей, і найголовніше було те, що цього разу Веселка не втекла.
Кошеня підійшло до неї і сказало:
- Доброго дня, тітонько Веселка, я так довго тебе шукало, але все одно знайшло.
Веселка поглянуло на кошеня і відповіла:
- Привіт, кошеня! Чому ти мене шукало?
- Я хочу подякувати тобі за те, що пофарбувала мою шорстку і шорстку моїх братів і сестер.
Веселка усміхнулася і сказала:
- Відколи я живу у цьому світі, ніхто ніколи не приходив, щоб подякувати мені за це. Це вказує, що ти дуже виховане кошеня. І якщо так, ти можеш попрахати в мене, чого хочеш, і я спробую це виконати.
Кошеня було сором'язливим, але все ж набралося сміливості і ледве чутно промовило:
- Чи можу я піднятися по тобі на самий верх і подивитися на Землю звідти?»
- Звісно, можеш. Застрибуй. І дивись скільки хочеш.
Кошеня швидко застрибнуло і помчало дугою все вище і вище, доки не дісталося самої вершини.
І коли воно зупинилося, то почало дивитися на Землю звідти. І через деякий час йому здалося, що вдалині воно побачить свій будинок, свою Білу Мамусю і всіх своїх братів і сестер. І від того на мит йому стало сумно, що він так далеко від них.
Але кошеня не могло довго сумувати, бо навколо нього було дуже красиво.
«Як тут спокійно і приємно», - подумало кошеня. «- Як би я хотіло, щоб тут поруч зі мною були всі мої рідні і теж бачили оцю красу», - мріяло кошеня.
стор.4
Продовження буде..
👍👌🤝👋
Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.