Трохи про мрії, покер, мандри та те, куди нас кличе світ.

Знаєте друзі, пишу цей пост під акомпонимент повітряної тривоги, що само по собі угнітає. Та і настрій крайні дні просажений. І я подумав, що було б чудово помріяти... можливо ви помрієте зі мною, зрештою всі ми варимось в цьому пеклі — сирени, чекання, новини, що стискають серце. Але я вірю: війна закінчиться, і ми знову відчуємо, як це — жити, дихати і дихатив повні груди.

Покер для мене — це кайф, який ти відчуваєш коли ти сидиш за столом, смієшся з друзями і забуваєш про все. Тож коли цей кошмар залишиться позаду, я хочу купити байк і рвонути в подорож. Не за великими казино чи тугими лімітами, а за цим відчутям, за красою світу, за новими горизонтами, за місцями, де, що називається - душа співає. Для цієї подорожі я обрав три міста, де покер — частина вайбу, і кілька куточків, які не про карти, але від яких перехоплює подих.

Для початку Прага.

Уявіть, як ви блукаєте бруківкою Праги, вдихнаєте запах свіжозвареної кави, чуєте дзвін соборів і бачите, як Влтава відбиває золотий захід сонця. Після війни я хочу почати саме тут, мені здається, що Прага це - місто, яке обіймає, як старий друг. Прага — це місце, де покер — не головне, але він додає магії до вечорів.

У Празі є місця, де можна сісти за стіл і відчути себе частиною чогось більшого. Casino Atrium у центрі

Це затишне місце, де ввечері грають у покер, а за вікном мерехтять вогні міста. Я не женуся за великими турнірами, але уявляю, як сідаю за стіл із місцевими, сміюся над їхніми жартами і п’ю чеське пиво (хоча із Чешського я знаю тільки - "Všechno jde doprdele, když ten kovář zase pije!", завдяки грі Kingdom Come: Deliverance).

А ще чув про King’s Casino.

Туди з’їжджаються покеристи з усієї Європи, і навіть просто побути в цій атмосфері — уже кайф. Може, я не гратиму, а просто подивлюся, як інші тасують фішки, і вдихну цей вайб. Після трьох років війни, хочеться пройтись вулицями Праги без поспіху, смакувати місцевий гуляш, заночувати в задрипаному хостелі за €15, щоб проникнутись місцевим колоритом.

А потім ми рвонемо покерну столицю Європи - Барселону.

Теплий бриз Середземного моря, запах апельсинів, гомін Ла-Рамбли(щось типу найкрасивішої вулиці міста). Барселона — це місце, де покер — одина із причин залишитися подовше.

У Барселоні є Casino Barcelona, прямо біля моря.

Може, я і не сяду грати — мій NL5 до місцевих лімітів мяко кажучи не дотягує, — але я хочу відчути цю атмосферу, поспостерігати за гравцями, вловити їхні емоції. Це місце, де проходять великі турніри, і навіть просто бути поруч — уже пригода. А ще є маленькі покерні клуби, де місцеві грають за дрібними ставками, і було б чудово приєднатися, щоб відчути покерний дух Барселони.

Думаю Барселона — це місто, де ми згадаємо, що означає радість.

Ну а далі - Відень. Мабуть найкрасивіше місто Європи.

Місто вальсів і палаців, де кожен куточок дихає красою. 

У Відні є місця, де покер — це мистецтво. Montesino Poker Club — одне з них. Легендарне місце, де проходять великі серії. Кеш-ігри та турніри на серйозному рівні, плюс бар з видом на Дунай. Тут можна зустріти німецьких і австрійських профі, так що готуємось до жорсткої ігри))

А ще є Concord Card Casino, де вайб трохи простіший, але такий же живий. Я хочу зайти туди, замовити каву по-віденськи і вдихнути цей дух — дух гри, яку я люблю, навіть якщо граю лише NL5.

Відень — це про гармонію. Це місто нагадає нам, що ми заслуговуємо на щастя.

І хоча ці міста більше про покерний вайб. Після війни я також хочу побачити куточки, які навчать знову повірити в красу світу.

Моя давня мрія - побачити північне сяйво в Ісландії. Після ночей, коли небо розривали сирени, я хочу бачити, як воно танцює — зелене, фіолетове, живе. Ми почнемо в Рейк’явіку, а потім рвонемо до водоспадів і гейзерів. Блакитна лагуна, де тепла вода обіймає, — це те, що змиє нашу втому.

Наступне місце, рекомендація моєї подруги - Санторіні. Білі будиночки, сині купола, заходи сонця які можна зустрічати на терасі з келихом вина, дивитися на Егейське море. Санторіні нагадає нам, що життя — це диво.

Далі - Каппадокія, тама є цілі фестивалі де запускають сотні повітряних куль, що пливуть у рожевому небі. Бачити повітряні кулі, замість червоних залпів по шахедам, хіба не чудово? Каппадокія — це місце, де ми згадаємо, що світ величезний.

Куди ж без Лофотенських островів — це місце, де природа малює шедеври. Фіорди, червоні будиночки, гори, що пірнають у море. Я хочу стояти на скелі, вдихати солоне повітря і відчувати, що ми перемогли. Це місце стане нашою терапією і обіцянкою нового життя.

Ну а на останок, вже мрія моєї мами, відвезу її до лавандових полів Провансу. Уявляю, як ми їдемо на велосипеді між фіолетовими хвилями, і сміємося, як діти. Прованс — це місце, де ми згадаємо, що щастя — у простих речах.

Можливо це банально, але я закриваю очі і бачу цей шлях: Прага з її казками, Барселона з її теплом, Відень з його музикою. А ще Ісландія, де небо танцює, Санторіні, де час зупиняється, Каппадокія, де ми літаємо, Лофотени, де ми дихаємо, і Прованс, де ми сміємося. Війна закінчиться, і ми побачимо світ — не через екран, а своїми очима.

Якщо ви мрієте разом зі мною — розкажіть, де б ви хотіли побувати. А я триматиму карти міцніше і віритиму, що скоро ми всі зіграємо свою найкращу роздачу — у світі, де немає сирен, тільки сміх і цокіт фішок.Погнали мріяти! ✌️

P.S. Вибачте, дуже слащаво вийшло, але - чесно... до тогож зараз саме такий настрій. Сподіваюсь, що Вам було цікаво. А тепер зібрались, задонатили на ЗСУ і тримаємо кулаки за наших воїнів.