Мені було нескучно. Трохи про електрику Ч1.

Мав веселу нічку.

Одразу після після стріму сів було розігріти собі їжи в мікрохивльовці але то стало останньою краплею. Кіна не буде. Елекстрика скінчилася.

Передісторія.

Під час перших блекаутів мені було несладко. Ракетні удари, тривожні новини, відусутність світла. І дуже-дуже холодно в домі. Але то не зовсім правда, одна кімната була теплою - вітальня, де стоїть камін. Вечори ті можна пригадати, напевно, з якоюсь, навіть, ностальгією. Щось міцне в болкалі, родина біля каміну. Читали книжки. Грали/жартували з дітьми. Коргаш гріє дупку біля вогню. Прикольно. А спати лягали рано.

Але вдень було не дуже. Треба було вирішити проблему - в домі мало з'явитися світло, тепло, а в батька - робота. Бо без роботи сидиш без грошей, проте - в новинах. Тобто перманентно на нервах. Дістати щось в Одесі було просто нереально. Фури з генераторами будували Новий Вавілон на кордоні... чому їх не пропускали? ХЗ. Кожен другий чи третій обіцяв дістати генератор - за шалені гроші, бажано - передплатою, але з доставкою десь там колись потім.

Треба зазначити, що чоловік в домі - моя дружина.

Я вмію тільки заробляти гроші. Цвях забити - це не до мене. Тобто всі господарські питання жінка вирішує самостійно. Але в щодо проблеми живлення оселі в неї просто здали нерви. Вона сказала - роби все сам, чи пішов у сраку старий дурень. Жінка моєї мрії. Ну, старий дурень взявся за справу. Знову почав курити як паротяг, зрозуміло. Скільки разів мені обіцяли щось, а потім розводили рукми - не рахував. Особливий присмак мазохизму можна було отримати під час будь-яких перемов. Нема електрики = нема зв'язку. Точніше він є, але на 3-му поверсі. Де, бляха, - дубняк. Отримати чи відіслати повідомлення, прийняти чи зробити дзвінок - це тільки зверху. Погрітися - це знизу. Зарядити телефон - перемогти у всієродинній бійці за останній павербанк. Пікантність додавало ще й те, що генератор нам був потрібен не аби-який, а 5кВТ "нечесних", щоб давав 3,5кВт "чесних".

Якимось дивом мені згодом пощастило купити такий. В 4-5 разів дорожче номіналу, якщо не помиляюся. Почалися електрики з різним ступенем рукодупості та тупорилості. Скільки накрутили, скільки переламали, скільки переробляли одні за іншими... це жесть. Скінчилося знаходженням одного толкового. На той момент так ми вважали. Він все налаштував. Можна було працювати.​

Світло було нечасто, а робота - нічна. Дружина, брат дружини чи ще хтось іноді чергували. Вони мали вмикати генератор за пару хвилин до вимкнення світла та переключати назад, коли світло давали. Також треба було планувати етери таким чином, щоб безперервна робота генератора не перебільшувала 6 годин. Інакше - небезпечно. Також обов'язково було ходити до цеврки та молитися за здоров'я, благати за прбачення. Бо сусіди кляли нас за нічне дир-дир-дир по чому світ стоїть. Також з національного героя, який врятував сім'ю від холоду та голоду я по-трохи почав перетворюватися на скотину, через яку моє Серденько-Іронька ночима не спить.

А зла дружина - це вам не повітряна тривога, від неї у підвал не сховаєшся.

До того ж, відключення світла на 9-12 годин входило но сумної але норми. Генератор не порався, як слід. А Іра починала не тільки рикати, але й кусатися. Потрібне було нове рішення. Але нам пощастило, що вдалося виграти трохи часу. В Україну завезли інверторні генератори, так звані ДПЖ. Купив собі 3Квт, 2 потужних аккуми по 100А і ця конструкція забезпечила безперебійне живлення ще на 6+ годин. Встановив все нам той самий, толковий електрик. Ми все ще так вважали. Ще одне солідне вливання в економіку за те, що я мав би й так мати, якби ж ми жили в нормальні часи.

​

Пішло простіше. Чергувати та перемикатися на бензиновий генератор доводилося лише в крайньому випадку. Таке бувало, але мали зійтися чорні зорі для того - щоб 9-годинний період блекаута співпадав з початком довгої сесії. До того ж бензиновий генератор (у разі потреби) через інвертор заряджав аккуми. А потім, здогом, ситуація зі світлом нормалізувалася. Бензиновий запускали лише для того, щоб обслуговувати його - такі правила, час від часу треба прогрівати.

Але час йшов. Через рік, навесні знову прилетіло. Сиджу-катаю, світло відрубили, в мене в запасі 6 годин. Але наприкінці другої години віключення світла писк-вереск, ДБЖ відрубився. Нерви-мати, програвати. Врубили знову бензиновий. Якось докатав. Дружина взялася довго мені дякувати за те, що у всіх все працює нормально, а в мене - через сраку. Мол, зі мною не скучно, я завжди її дивую. Але на комплементи це аж ніяк не тягнуло...

Понеслося. Спочатку з'ясував, в чому проблема. Виявилося - толковий електрик, якого ми відтепер будемо називати просто Він, щоб не образити людину, яка на той момент не мала достаніх необхідних навичок для налаштування специфічного обладнання. Так от, Він поставив завеликий, неправильній заряд аккумів з інвертора, що спричинило прискорене старіння та передчасну смерть цих батарей.

Випив, відспівав аккуми, почав вирішувати питаннєчко знову. В процесі, любов моя, мої луна і зорі, робить слушне зауваження. Каже: любий, тобі під дахом без кондиціонера як буде працюватися, серденько? От тут я і прифігів. Кабінет на 3-му поверху, прямо під дахом. Це взимку тут дубняк, а влітку - філіал пекла на землі. Цю дрібничку математично-аналітична частина мозку якось не врахувала. Довелося вносити корективи...