Мені теж не спиться. Коротше, історія така.

В моєму рідному селі школа була тільки до 3-го класу включно. Далі було 2 варіанти - або 8-річна в селі А, до якої возив автобус. Або 10-річна в селі Ж, в інший бік, рейсові автобуси ходили, але дуже нерегулярно, 2 рази в день, але могло і взагалі не бути. У мене з дитинства проблеми з зором. А школа знаходилась в "ландшафній ямі", тобто в класах було темно і світло включене було цілий день. За 4-й клас в мене зір впав ще, і було прийнято рішення віддати мене в школу Ж з проживанням в гуртожитку з понеділка по п'ятницю. Це у 5-й клас.

Так от, про вірші. Перший рік мого "життєвого університету" мав таку форму: в "пацанському гуртожитку" нас було 7. Один другокласник, 3 п'ятикласники, Вітька ходив у восьмий, і ще два старшаки-випускники, Потап і Саня. Потап і Саня весь час були відсутні в хаті (бо гуртожиток - то хата з двома кімнатами), або взагалі "по домам". І бал правив Вітька. Коли ми вертались з вечері (біля 19.00) - культурна програма була такою. Вітька дуже хотів мати гарні оцінки, бо за погані люто била мама. А навчання давалось туго. Але Вітька був "сильний". Тож він ставив нас учотирьох на табуретки під грубкою, і ми хором вголос читали йому вірші, які напам'ять йому треба було здавати назавтра. Так він краще запам'ятовував. Найважче йому дались "Каменярі" Франка:

Довбайте сю скалу!

Нехай ні жар, ні холод

Не спинить вас! Стерпіть наругу й голод.

Бо вам назначено се сю скалу розбить!

Цей вірш ми закінчили вчити десь біля третьої ночі. Гарно вивчили, Вітька отримав четвірку. 

Я хз до цих пір, добре "дідовщина" чи погано. Але не один вірш у 8-му класі я здав "на відмінно", ні разу не відкриваючи книжку з української літератури.

Дуже кльова історія. 

Дякую що згадав. Заслуговує на блог. Але раз тут, хай вже буде тут :)

А в мене все так: як не марафон на 55 сторінок за 24 бали, то історія "блогівська" за 0,2. Комбодроєвич легких шляхів не шукає 

Навчаючись в інституті я для свого факультету написав вірша:

Факультет історії найкращий
Адже, має він прекрасний 
Кадровий набір працівників
Як робітників, так і викладачів

Спорт у нас на факультеті -
Не падає в авторитеті
Хтось займається, хтось ні
Але полюбляють його всі.


Там і далі було продовження, але я вже не пам'ятаю(все, що пригадав). Десь цей вірш був і в документі Word, але де я його подів - того ніхто не знає

Та можна просто вірші)) 

Не обов'язково свої )

Але цей прикольний) дякую

Так я зрозумів, що можна не свої. Але захотілося поділитися своєю історією. Дякую 

О сьомій ранку від PashaLe побачив конкурс, 

Хотів би вірш написати, але не поставлений фокус.

Дружина спить і спить моя дитина, 

В нашій сім'ї зараз тиха година) 

А вже через годину, буду я на роботі, 

Їжу і суші клієнтам доставляти. 

Щоб не працювати мені "на заводі", 

Треба банкрол швидко збирати🙃

Ось така фігня малята, нашвидкуруч написав. Раніше дуже любив писати, бо займався репом, але все було на російський. А зараз розгубився скіл і не пишу. Сім'я, робота, покер. Ну самі все розумієте😪

На стрімкім териконі
 віддалась ти мені
 серед білого дня в суботу.
 І дивився на нас
 весь Донбас,
 весь Донбас,
 припинивши роботу.

Походу, один я на "чужих" виїжджаю, а у всіх свої є ))

в мене не свій , в правилах ж написано  скинути свій улюблений .

Живи, Україно, живи для краси, Для сили, для правди, для волі!..

Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.

До суду тебе не скують ланцюги,

І руки не скрутять ворожі:

Стоять твої вірні сини навкруги З шаблями в руках на сторожі.

Стоять, присягають тобі на шаблях

І жити і вмерти з тобою,

І прапори рідні в кривавих боях

Ніколи не вкрити ганьбою!

1917 Олександр Олесь

Перший вірш, який я нагадав, прочитавши допис.

МИНАЮТЬ ДНІ, МИНАЮТЬ НОЧІ...

Минають дні, минають ночі,

Минає літо, шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить,

І все заснуло, і не знаю,

Чи я живу, чи доживаю,

Чи так по світу волочусь,

Бо вже не плачу й не сміюсь...

Доле, де ти! Доле, де ти?

Нема ніякої,

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої, злої!

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись.

А дай жити, серцем жити

І людей любити,

А коли ні... то проклинать

І світ запалити!

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше — спати, спати

І спати на волі,

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Доле, де ти, доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої! злої!

                       Тарас Шевченко 

В мене чомусь відразу думка про "Заповіт" Шевченка. 

Всім привіт,Паша гарний конкурс.У школі в мене був улюблений вірш у Єсенина,ні школьной програми,а доволі дорослий.Авжеж я його тут не додам.С початку війни в мене другий дуже-дуже улюблений вірш Лесі Нікітюк "Сіла птаха" на цей вірш покладена музика,Тай бомбезнтй кліп-мультік . Ось вірш.

Сіла птаха, українська жовтокрила, На паркані "москалівського" кремля. Новий вірус розпиляти прилетіла, Щоб не було в світі більше "москаля". Тую птаху вчені західні ростили У таємних голуб'ятнях за Дніпром. Електронний чіп у голову їй вшили, Щоб росію вона мітила гімном! Тая птаха пострашніше "Байрактара", Баб із неба буде оплодотворять, І всі діти будуть схожі на "Бандеру", І не зможуть по-кацапськи розмовлять! А іще в нас на озброєнні є гуси, Вони в небі літаки таранять всі, Мітять влучно голуби піхоту "руських", Потім кучно серуть "градом" горобці! Бійтесь су**! Бо у нас "на Украине" Навіть в миші офіцерське є звання! В лісі й полі, під землею і на небі Ненавидять усім серцем "москаля"!

Дід приїхав із села, ходить по столиці. Має гроші — не мина жодної крамниці. Попросив він: — Покажіть кухлик той, що з краю. — Продавщиця: — Что? Чево? Я нє понімаю. — Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка. — Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. — Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови: — На Вкраїні живете й не знаєте мови. — Продавщиця теж була гостра та бідова. — У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. — І сказав їй мудрий дід: — Цим пишатися не слід, Бо якраз така біда в моєї корови: Має, бідна, язика і не знає мови. 

А так то свої люблю 

Діло було в сорок первому році

мені було тоді тринадцять років.

Виходю,бля нах,з хати

Дивлю на город,німців куча,повно-повно 

Я ж,бля,взуваю,нах,свої кирзові чоботи,

шнурки-пиздилиньк,завязав на три банти,блядь!

Біжу,нах.

Стріляють бляяя!

Снігу по коліна,кукуруза,бля,в мене така зелена ахуєнна була,а вони її вирвали нах з коріннями,бля,підараси йобані!

Та то хня!

Я ж,бля,одбивався-одбивався,та й думаю,ну його нах!Сьєбався за коньом,беру коня,бля,сідаю на нього.

В мене ножик маленький є,сів на коня та й їду.

Махав тим ножом,махав...Не повезло!

Єбанув-коньові голову відрубав!

Зліз нах з того коня.Бачу-піз#@!Повзе один нах,на мене прямо!

Я йому тіки каску на очі пиздилиньк!Ховфана як дав...ну пиз#@ карочє...очі повистрелювали,каску погнуло,руки-ноги повідривало...

Шо робити?!

Тут ше толпа вилазе,нах...Я тіки гля,бля,пулімьот з кармана достав,два патрона,блядь,з рюкзака-пиздик,і та-та-та-та-та як начав,минут двадцять строчив тамо,бля....

.

Ну всьо...отак..

🤣🤣🤣 пам'ятаю в школі такий вчили 

Доню ти корову доїла?

Та доїла мамо

А молоко цідила?

Та цідила мамо

Та через що як марлі не було?

Та через майтки

Та вони ж блять обісрані)))

Та я другим боком

****************************************************************************************************************************************

Доню)) ти козу доїла?

Здоров, Пашка

Василь Симоненко Ван лав

Ти знаєш, що ти – людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина, Мука твоя – єдина, Очі твої – одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди – Добрі, ласкаві й злі. Сьогодні усе для тебе – Озера, гаї, степи. І жити спішити треба, Кохати спішити треба – Гляди ж не проспи! Бо ти на землі – людина, І хочеш того чи ні – Усмішка твоя – єдина, Мука твоя – єдина, Очі твої – одні.